Розділ 49: Що залишилося під землею

Ранок наступного дня видався спокійним. Робітники вже готувалися до заливки бетонної плити фундаменту, а неподалік від котловану кілька чоловіків стояли навколо вчорашньої знахідки. Джеймс, Арло, Рей, а також двоє технічних фахівців — Ілай і Френк — уважно розглядали масивну іржаву плиту, яку витягли з землі.

— Вона не схожа на наші конструкції, — бурмотів Френк, змахуючи пил із поверхні шматком тканини. — Наші опори мають іншу форму армування. І маркування інше.

— А вона явно стара, — додав Ілай. — Подивіться: іржа, але не звичайна. Це спеціальний сплав, схоже на старі доіндустріальні зразки. Такі застосовували у воєнні роки.

— Ви маєте на увазі… сорокові? — перепитав Джеймс.

— Цілком можливо.

— То хтось був тут до нас, — мовив Рей, знизивши голос. — І будував щось.

Джеймс провів рукою по краю плити. Вона була товста, шорстка, але мала відполіровану ділянку з ледь помітними залишками гравіювання. Щось стерте, щось замулене землею.

— Арло, принеси воду й щітку, — сказав він. — Хочу спробувати це відчистити.

Коли поверхню промили і трохи вичистили, проявилося кілька символів. Більшість були нерозбірливі, але одна частина все ж читалася:

P-07 | Sub-Level Access | Restriction Class B

— «P-07»… — тихо повторив Рей. — Звучить як технічна позначка. Підповерхневий рівень?

— «Sub-Level Access», — кивнув Джеймс. — Можливо, це була частина входу в якийсь об’єкт. Але жодних згадок про це в наших картах немає. І ніхто з місцевих не говорив про підземні споруди в цій частині острова.

— Або не знають, або мовчать, — припустив Ілай.

— Що будемо робити? — спитав Арло. — Можемо залишити плиту осторонь, поки будуємо. Але щось мені підказує — це ще не кінець.

— Ні, — рішуче відповів Джеймс. — Ми не можемо просто закрити на це очі. Візьміть зразки металу. І викличте команду гео-сканування. Хочу знати, що під нами. Якщо там порожнина або споруда — нам треба це знати зараз, а не коли вона провалиться під станцією.

— Добре, — погодився Рей. — Але тихо. Без паніки серед робітників.

— Це залишимо між нами, — кивнув Джеймс. — А плиту відвезіть на склад для аналізу. Зробимо знімки, і… піднімемо карти цього району за останні сто років. Можливо, щось пропустили.

— І ще одне, — озвався Ілай. — Якщо це щось військове… Може, варто зв’язатися з головним архівом? Раптом є записи.

— Подивимось, що покаже сканування, — сказав Джеймс. — Тоді й вирішимо, кого тривожити.

Вони ще кілька хвилин стояли мовчки, вдивляючись у грубу плиту — тепер уже як у фрагмент історії, яку ніхто не чекав знайти під ногами.