Розділ 48: Перший коп — перший виклик

Світанок над портом ще не встиг розігнати ранкову мряку, коли важка техніка вже гуділа біля відведеної ділянки — між логістичним центром і новими складськими приміщеннями. Поряд стояли Джеймс, Рей, Арло, кілька майстрів та операторів екскаваторів.

— Окей, маємо позначену зону, — вів Арло, розгортаючи креслення. — Фундаментна яма буде 15 на 12 метрів, глибина — 2,2. Тут вкопаємо анкерні блоки для несучих колон. Гідроізоляцію покладемо по периметру. Потім — бетонування плити.

— До полудня маємо завершити копання, — кинув бригадир техніків. — Погода добра, вітер слабкий.

Рей вдивлявся в обрі́й, схрестивши руки на грудях.

— Якщо не наткнемося на каміння чи старі труби, то встигнемо.

— Старих труб тут не має бути, — запевнив Арло. — Це нова зона.

Та щойно ковш першого екскаватора заглибився на пів метра, гучний металевий звук зупинив машину.

— Стоп! — крикнув оператор.

— Що там?! — Джеймс одразу рушив до краю ями.

Земля була роздерта, а під нею виглядала стара іржава металева плита.

— Це що, залишки старої платформи? — здивувався Арло.

— Можливо, — припустив Рей. — Або частина покинутої конструкції, яку змило під час минулого шторму і принесло сюди.

— Тоді треба або прибрати її, або обійти, — мовив бригадир.

— Ні, — сказав Арло, схилившись над плитою. — Якщо ми зараз обійдемо — зміститься вся геометрія. Потрібно вирізати та вивезти.

— Добре, — погодився Джеймс. — Працюємо. Кутова шліфмашина, трос, і два гідравлічних домкрати. Не гаючи часу.

Робітники миттєво організували демонтаж. Метал скреготів, але піддавався.

— Добре, що це не бетон, — жартував один із техніків. — Бо тоді ми б тут засіли до ночі.

За годину плита вже лежала збоку, а копання поновилося. Ковші знову занурювалися в землю, парували й тремтіли на сонці. Робота відновилася.

— Це був добрий тест, — сказав Рей, оглядаючи котлован. — Коли починається з несподіванки — значить, далі піде як треба.

— Головне, щоб не ще один сюрприз, — засміявся Джеймс.

Під вечір яма була готова. Краї укріпили дерев’яними щитами, а вздовж периметра вже стояли позначки під анкерні стовпи.

— Завтра заливка бетону? — перепитав Рей.

— Так, — підтвердив Арло. — А післязавтра — вже піднімемо перші каркаси.

— Крок за кроком, — підсумував Джеймс. — Але цей крок — був непростий. Молодці, всі.

— І це лише початок, — усміхнувся Рей. — Пожежна станція буде такою, що вогонь двічі подумає, перш ніж сунутись у порт.