Розділ 46: Вогнеборці прибувають

День почався з ранкового туману, але вже до дев’ятої сонце пробилося крізь хмари й освітилися ворота порту. Джеймс, Теренс, кілька інженерів та будівельників стояли на оглядовому майданчику й чекали.

— Ви точно вказали координати? — перепитав Джеймс, спостерігаючи, як на горизонті з’являється корабель.

— Точніше не буває, — усміхнувся Теренс. — Вони ще в листі питали, чи є тут хоч одна пряма дорога. Я відповів: «Є. Але одна!»

— І вони все одно погодилися?

— Ще й з ентузіазмом.

Корабель пришвартувався. Першими з’явилися дві червоно-білі пожежні машини. Новенькі, із блискучими баками, великими шинами, радіоантенами. За ними — вантажівка з обладнанням, потім — автобус із людьми.

— Хлопці, вивантажуємося! — пролунав голос з автобусу. — Вогонь — наш ворог, але тут, здається, нас зустрічають як героїв!

— Ти ба, це ти Теренс? — вийшов чоловік років п’ятдесяти, з коротко підстриженою сивою борідкою й міцною поставою. — Чорт забирай, не думав, що знову займатимуся формуванням бригади.

— Ви — капітан Рей Гарпер? — підійшов Джеймс і потис йому руку. — Я — координатор острова. Приємно вас бачити.

— Так, Рей. А це — мої хлопці. А ще — двоє старших офіцерів, які свого часу працювали у Бостоні та Портленді. Ми зібрали команду з досвідом і молоддю.

— Ви не уявляєте, як нам вас бракувало, — втрутився Теренс. — Після тієї першої пожежі я вирішив, що не витримаю ще однієї без нормального екіпірування.

— А як із водопостачанням? — одразу спитав Рей, озираючись.

— Готується нова гілка від джерела. Частина води вже подається до резервуарів. А тут, біля порту, буде окремий вузол — ми вже заклали фундамент під нього, — пояснив Теренс.

— Добре. І ще: де біогазовий завод? Якщо ви дійсно використовуєте каналізацію як джерело енергії, ми можемо подумати про підключення до систем пожежогасіння.

— Завод будується неподалік. Це в кількох сотнях метрів від індустріальної зони. У вас буде доступ до всіх креслень, — додав Джеймс.

— Я ще ніколи не будував пожежну службу з нуля, — зізнався один із новоприбулих. — Але мені подобається.

— Вітаю в клубі, — посміхнувся інженер Арло, що підійшов до них. — Тут усе доводиться будувати з нуля.

— Дайте нам три дні — і ми облаштуємо тимчасову базу. Перший навчальний центр готовий, так? — звернувся Рей до Теренса.

— Так. Там усе облаштовано — і спальне, і тренувальне приміщення, і резервуари з водою. Можемо розпочинати навчання одразу.

— Отже, план такий, — Рей повернувся до своїх людей. — Спершу розвантажуємо техніку, перевіряємо комплектацію. Потім — огляд території, розміщення бази. Після обіду — інструктаж, а завтра зранку почнемо практичні тренування. З вогнем. Без жартів.

— Вогонь ми не боїмося! — вигукнув молодий хлопець із бригади.

— І правильно! — відповів йому Рей. — Бо на острові, де усе збудовано з дерева, страх нічого не дасть.

— О, в нас тут і свій полум’яний філософ з’явився, — жартома додав хтось із прибулих.

— Джеймс, — тихо звернувся Теренс, коли пожежники вже взялися за справу. — Нам потрібен окремий склад під спорядження. І ще — я думаю, з часом ми маємо відкрити ще два відділи. Один — ближче до гідропоніки, інший — до житлової зони.

— Підтримую. Запустимо ці перші — і далі розгорнемо повноцінну мережу.

Рей почув і підійшов знову:

— Я можу дати одного з офіцерів на розвідку — хай оцінить місцевість для майбутніх відділів.

— Розумно. А ми підготуємо базу даних усіх пожежонебезпечних об’єктів, — кивнув Джеймс.

Сонце піднімалося над новими корпусами порту, червоні машини блищали на фоні металу й бетону. Острів робив ще один крок до безпеки.