Розділ 45: Перші навчання

Після тривожного інциденту портове містечко змінювалося швидше, ніж будь-коли. У центрі нової пожежної станції лунали команди, брязкали ланцюги, гуркотіли колеса та сичали шланги. Перші добровольці тренувалися під пильним оком Теренса.

— Хлопці, не гасимо вогонь, як заливаємо грядки! — рикнув він, коли один з новачків направив струмінь води не туди. — Думай! Вогонь рухається! Твоя задача — зупинити його до того, як він зупинить тебе!

Поруч стояли кілька підлітків із групи Алекса. Сьогодні їх вперше запросили на тренування — не як механіків, а як учнів пожежної справи.

— Лукас, бери шланг! Бен — стій біля клапана! Джоуї, уяви, що це — твоя майстерня в полум’ї. Що робитимеш? — питав Теренс.

— Насамперед — перекрию електрику. І винесу паливо, якщо зможу, — відказав Джоуї, нервово зітхаючи.

— Добре! А тепер спробуйте подати воду. Вмикай!

Шланг здригнувся в руках Лукаса, бризки летіли на всі боки. Бен, крекчучи, намагався тримати тиск, а Теренс лише хитав головою й посміхався.

— Нічого, хлопці. Це ж перший день. Але ви вже краще за деяких дорослих тримаєтесь!

Пізніше того ж дня

Джеймс і Теренс сиділи на імпровізованій лавці з дерев’яних балок біля пожежної станції. Довкола лунали голоси, дзенькіт інструментів, і легкий димок курився з польової кухні — сьогодні добровольців пригощали гарячим супом.

— Добра справа, — сказав Джеймс, закуривши. — Але ми не витягнемо всю систему лише на ентузіазмі.

— Я це розумію, — кивнув Теренс. — Люди стараються, але ми не маємо ні транспорту, ні досвіду. Один насос на всіх — це не пожежна служба, а жарт.

— Саме про це я й хотів із тобою поговорити, — Джеймс нахилився ближче. — Я надіслав запит на закупівлю техніки. Нам потрібні справжні пожежні машини. Зі шлангами, цистернами, підйомниками. Мінімум три.

— І ще мінімум три старих вовка, які знають, як ними користуватися, — додав Теренс. — Один я не потягну.

— Домовилися. У мене є зв’язки в штатах. Спробую витягти двох-трьох ветеранів. Можливо, хтось із тих, хто вже на пенсії, але не проти ще раз послужити.

— Знаєш, я би ще взяв собі одного бухгалтера, — усміхнувся Теренс. — Вогонь я загашу, а от з паперами… ліпше хай хтось інший.

Джеймс засміявся.

— Побачимо, що можна зробити. Але одне скажу — ти молодець. Без тебе ми б досі з відрами бігали.

— А без тебе — не було б і самого міста, — тихо сказав Теренс. — Але місто треба не лише будувати. Його треба захищати. Вогонь, вода, вітер. Ми всі вчимося. Щодня.

Джеймс кивнув. Його погляд зупинився на горизонті, де нові будівлі порту поступово переходили в лінію кранів і силуети ще недобудованих заводів.

— Іноді я думаю, що ми тільки почали. А іноді — що вже запізнились. Але як ти сказав… Ми вчимося.

Він поглянув на пожежну станцію, де хлопці саме змотували шланги.

— З таких помилок, Теренсе, і будується безпечне завтра.