Розділ 44: Вогонь

Це сталося під вечір, коли сонце вже торкалося обрію, заливаючи портове містечко мідним сяйвом. Робітники саме закінчували зміну, коли з одного з дерев’яних складів рибної зони раптово зірвався дим. За кілька хвилин з даху вирвався язик полум’я.

— Пожежа! — пролунав крик.

Люди заметушилися. Хтось хапав відра, хтось біг до радіостанції. На щастя, вітер був слабкий — полум’я не встигло перекинутися на сусідні будівлі. Через пів години спільними зусиллями працівників, охорони та інженерів вогонь загасили.

На щастя, обійшлося без жертв. Але страх лишився.

Того ж вечора у великому складі порту зібралися Джеймс, Брукс, інженери, начальники змін і представники архітекторів.

— Це попередження, — сказав Джеймс, стоячи посеред зали. — Ми будуємо місто, заводи, електростанції. Але не передбачили найпростішого — пожежної служби. Більше такого не буде.

— У нас були вогнегасники, — буркнув один із прорабів.

— Цього недостатньо, — різко відповів Брукс. — Якби вітер був сильніший, ми могли б втратити пів міста. А якщо це станеться вночі?

Запала тиша. Джеймс перевів погляд на одного з присутніх — кремезного чоловіка з коротким сивим волоссям.

— Теренс, ти працював пожежником у Саванні, так?

— Так, двадцять років служби, — підтвердив той, спокійно кивнувши.

— Ти — керівник нового пожежного відділу. Завтра зранку ми виділяємо вам ділянку під станцію. Твоє завдання — створити повноцінну службу, навчити людей, розробити план дій у разі пожежі.

— Буде зроблено, — сказав Теренс і потиснув Джеймсу руку.

Наступні дні

У порту почалось будівництво першої пожежної станції. Поки що це була лише велика металева будівля з резервуаром води, двома ручними насосами й трьома візками із шлангами. Але це був початок.

Теренс зібрав перших добровольців — молодих робітників, охоронців, навіть двох підлітків із числа помічників інженерів. Щодня вони тренувалися: прокладали шланги, вивчали схеми вентиляції, опрацьовували евакуаційні плани.

— Ми не просто реагуємо на вогонь, — казав Теренс під час інструктажу. — Ми стоїмо між ним і життям людей.

Інженери допомогли розробити систему сигналізації, яка охоплювала всю портову зону, індустріальні райони й склади. У місті з’явилися перші пожежні дзвони, а біля кожної вулиці — спеціальні точки з піском і вогнегасниками.

Розширення по острову

Через тиждень, на черговій нараді, Джеймс затвердив план:

— Нам потрібні пожежні відділи в усіх ключових точках острова: біля бункера, на гідропонній станції, біля водневої електростанції та в центрі старого табору.

— Там ще нема навіть складів, — зауважив один з архітекторів.

— Побудуємо. Пожежа — не чекає зручного моменту, — відповів Джеймс. — Хай на кожному об’єкті буде хоча б один черговий із засобами пожежогасіння. Всі отримають інструктаж. Ізоляція — не виправдання для халатності.

Так почалося формування островної служби безпеки. І хоча перша пожежа стала ледь не трагедією, вона дала поштовх до створення нової системи, яка врятує ще не одне життя.