Розділ 36: Сигнал, що прориває тишу

Перший чіткий сигнал, що пройшов по новій кабельній лінії, прозвучав як музика. У головному залі бункеру, серед тьмяного світла портативних ламп і ще не зниклого запаху старого пального, Джуді сиділа біля приймача, коли гучномовець різко засичав.

— …чутно? Це штаб, прийом… Джуді, це Джеймс. Прийом…

Джуді встала, не вірячи. Вперше за останні години вона почула його голос без перешкод.

— Джеймс, ми на зв’язку! Повторюю: ми на зв’язку. Прийом!

— Добре, — пролунало у відповідь, і вона навіть уявила, як Джеймс посміхається. — Як ситуація?

Вона коротко виклала суть: старі генератори — непридатні. Тимчасове живлення з переносного дизеля забезпечує тільки мінімум — світло, вентиляція, базові системи. Далі потрібна масштабна перебудова.

— Прийнято. Ми працюємо над новою енергосистемою. Розглядаємо воднево-електричну установку поблизу ГЕС, — передав Джеймс. — Це займе час, але дасть автономію.

— Бункер тримається, — сказала Джуді. — Але дихати тут важко. Нам треба нова вентиляція і… трохи надії.

— Тепер у вас є і те, й інше, — відповів Джеймс. — Тримайте лінію відкритою.

У штабному наметі інженери, техніки та картографи продовжували працювати над деталями нової траси. План був амбітний, але чіткий: прокласти окрему дорогу від західної секції до плато над ущелиною, де мало зводитися нове джерело енергії.

— Окей, слухайте уважно, — сказав Ілля, розгортаючи новий кресленик. — Тут буде вузлова точка — “станція 0”. Звідси під’їзна дорога йтиме через оцей схил — доведеться його укріпити. Далі — бетонна платформа під майбутню електролізну установку.

— А труби для подачі води? — втрутився Брукс.

— Закладемо під землю. Термостійкий поліетилен + свинцеве екранування у вузлах із можливим підвищеним електромагнітним полем. Плюс зворотній клапан на випадок тиску в зворотному напрямку.

— І резервуари? — уточнив Джеймс.

— Два незалежних: один — активний, другий — пасивний резерв. Вони мають стояти нижче за рівень платформи — для природного відводу газу в разі аварії.

— У вас уже є проєкт? — запитав Джеймс, трохи недовірливо.

— Поки що схема. Але до ранку буде 3D-макет, — посміхнувся Ілля. — Уявно, звісно. На аркуші. Як у старі добрі часи.

Джеймс вийшов із намету, під дощем, що вже перейшов у холодну мряку. Він підняв очі до схилів, де мав з’явитися центр енергетичної автономії острова. В голові крутилися фрази про майбутнє, яке вони могли побудувати. Але й сумніви не відступали.

“Цей острів зберігає більше, ніж ми встигли дізнатися. І якщо ми хочемо його відродити — маємо не просто під’єднати дроти… ми маємо вдихнути в нього нову душу.”

Він повернувся до намету.

— Гаразд. Завтра — перші підготовчі роботи. Під’їзна дорога, буріння під труби, підготовка ґрунту. Ми починаємо будівництво.

І десь під землею, у глибинах бункера, команда вже починала розмітку для розширення. Розділили зони, відмітили слабкі ділянки, і вперше за довгі десятиліття — тут знову почалося життя.