Розділ 30: Темрява всередині

Коли двері остаточно зійшли в сторони, утворивши вузький, непривітний прохід, Джеймс зупинився на порозі. Він довго вдивлявся у морок за дверима, де час, здавалося, завмер на десятиліття.

— Ви заходьте, а я з’їжджу вниз, перевірю, як там справи. — Його голос був спокійний, але погляд насторожений.

— Добре, — відповіла Марта. — Ми будемо обережні.

Коли автобус Джеймса зник за пагорбом, решта команди рушила всередину. Оскар, Марта, Лео, Ервін і ще кілька техніків ступили на перші сходи. Ліхтарі в руках видавали тьмяне жовте світло, яке ніби поглинав бетон.

— Занадто тихо, — пробурмотав Лео. Його голос лунав глухо, заглушений стінами й маскою.

— Це не тиша, — відповіла Марта, — це порожнеча. Тут ніби звук не має куди подітись.

Сходи спускалися глибоко — холодне вологе повітря тисло на груди, і кожен крок лунав, ніби молотом по порожній бочці.

На першому рівні коридор розгалужувався. Під ногами хрустіли залишки сміття — папір, іржаві болти, уламки скла. На стінах — старі таблички, стерті написи, іноді німецькою, іноді англійською.

— Куди йдемо? — запитав Ервін, тримаючи мапу, яку склали на основі зовнішнього обстеження.

— Головне — знайти генераторну, — сказала Марта. — Але не розділяємося. Ніяких «я швиденько загляну туди». Разом — усе разом.

Коридори здавалися нескінченними. За кожним поворотом — ще один, ще темніший і вузькіший. Двері — то відкриті, то зачинені. Деякі приміщення були майже порожні: старі металеві ліжка, розсипані картотеки, порожні бочки.

— Я не хочу знати, що тут було, — пробурмотав хтось із техніків.

— І не треба, — відповіла Марта.

У повітрі був дивний запах — не просто пил чи волога. Щось хімічне, ледь вловиме, але напружене.

І раптом — звук. Тихий, ледь чутний — ніби скрегіт металу. Всі зупинились.

— Що це було? — прошепотів Лео.

— Може, стара вентиляція… — припустила Марта, хоча й сама в це не вірила.

Кілька хвилин стояли нерухомо, дослухаючись. Потім — повільно, обережно — пішли далі.

Нарешті, через пів години поневірянь по темних коридорах, вони знайшли вхід до товстих сталевих дверей, на яких було написано: "Hauptgeneratorraum" — Генераторна.

— Це воно, — видихнула Марта. — Нарешті.

Замок був зірваний, двері відкрилися з рипом. Усередині — велике приміщення з кількома старими дизель-генераторами, вкритими пилом і павутиною.

— Хтось має привести це до ладу, — сказав Оскар. — Але якщо ми це запустимо — тут знову буде світло.

— Якщо, — кивнула Марта. — Але спершу перевіримо, чи воно не вибухне нам у обличчя.

Поки техніки заходили всередину та починали інспекцію, кожен відчував: вони знайшли серце бункеру. Тепер залишалося змусити його битися знову.