Розділ 27: Двері «Епсілону»

Автобус урочисто гудів, піднімаючись гравійною дорогою крізь прохолодну млу. Джеймс сидів біля вікна, спостерігаючи, як краєвид поступово змінюється: від зарослих лісом пагорбів до скелястих виступів і непривітних сірих уламків, що вказували — вони наближаються до території проєкту «Епсілон».

Попереду рухалася вантажівка, з якої періодично доносився дзвін інструментів: георадар, важкі ломи, мотопомпа, компресор і кілька дерев’яних ящиків із позначками "FRAGILE". За кермом був Оскар, поряд — мовчазний топограф Ервін із мапами й зошитами.

— Ми ж обстежили кожен метр цієї площі, — пробурмотів Джеймс, повертаючись до Марті, яка сиділа позаду. — І все одно дверей ми не знайшли.

— Бо шукали, як археологи. А сьогодні ми діємо як інженери, — відповіла вона, тримаючи в руках роздруковані креслення зі старого військового архіву. — У документах згадується допоміжна шахта. Якщо система вертикальна — то вхід міг бути збоку, під шаром породи.

— І знову ми копаємо, — зітхнув Джеймс.

Автобус зупинився на рівному майданчику, де ще недавно провели розчищення. Тут лишались залишки бетонних плит, шматки арматури й старі маркування жовтої фарби на скелях — позначки, які колись були частиною охоронного периметру.

— Почнемо з ділянки «Схід-2», — скомандував Ервін, вже розгортаючи триногу для георадару. — Якщо креслення точні, ми маємо виявити порожнину за три метри нижче від рівня ґрунту.

Оскар підвів погляд, витираючи піт із чола:

— Спершу — тестові свердловини. Якщо покажуть щось порожнє — копаємо.

Робота тривала годинами. Джеймс спостерігав, як ударні свердлильні машини пробивали ґрунт, а георадар креслив на папері хвилясті лінії. Спека піднімалась, навколо було тільки каміння, пил і монотонне гудіння двигунів.

І раптом — крик.

— Зупиніться! Порожнина! — вигукнув Ервін, тримаючи результати сканування. — Це не просто порожнеча. Це щось велике… прямокутне.

За кілька годин вони викопали майже півтора метра породи, поки не натрапили на щось зовсім не схоже на скелю. Холодна, гладка поверхня. Металева. З рельєфними борознами. І напис.

P-E-SILON-03

Джеймс стояв мовчки, дивлячись на знайдене. Це були двері. Справжні, масивні, броньовані, з мінімальними зазорами. Не мало сенсу шукати ручку чи завісу — механізм відкриття був зовні невидимий.

— Це як сейф, — пробурмотіла Марта, проводячи пальцями по краю. — Без коду, без замка… як ми мали це відкрити?

— Ми не мали, — сказав Джеймс тихо. — Їх ніхто не повинен був знаходити.

— Але ми знайшли, — з усмішкою додав Оскар, знімаючи з плеча важкий інструмент.

Ніхто не знав, що було за цими дверима. Але одне було ясно: ця мить була переламною. Вони стояли перед чимось більшим, ніж бетон і сталь. Перед таємницею, яка десятиліттями чекала, поки її відкриють.