Розділ 12: Кам’яні лоби та золоті обіцянки

Кілька днів потому острів, ніби дізнавшись про розкриту правду, став ще мовчазнішим. Дощі вщухли, вітер ущух, а небо було неприродно ясним. Але в головах першопрохідців вирувала буря — правда, яку вони почули, перетворила їхнє розуміння всього, що вони будували.

А тим часом Джеймс, залишивши проєкт у надійних руках Марка та Тоні, підготувався до подорожі. Його мета була амбітна: знайти спонсорів, які б допомогли завершити те, що вже не було просто архітектурним планом, а оборонною стратегією проти майбутнього, яке ще ніхто не розумів до кінця.

Перш ніж рушити до інвесторів, Джеймс вирішив зустрітися з тими, кому колись довіряв найбільше — своїми давніми друзями. Вони зустрілися в пентхаусі одного з них, з видом на хмарочоси, які блищали в сонячному світлі так само, як їхні новенькі годинники та костюми з Італії.

— Джеймс! Старий божевільний капітан! — вигукнув Патрік, піднімаючи келих із шампанським. — Чув, ти втік будувати свою утопію? Що, набридло грати за правилами?

— Це не утопія, — посміхнувся Джеймс, — це шанс. Шанс змінити те, що ми звикли вважати нормою.

— Ти ще й заговорив, як проповідник, — вставив Ерік, який колись був його сусідом у гуртожитку. — Що ти хочеш? Гроші?

— Ні, не просто гроші. Партнерства. Довгострокову участь у чомусь, що змінить світ. Це ізольований острів, унікальна структура, прихована під землею, і ми ледве почали розуміти, що це таке. Ми будуємо не просто громаду. Ми будуємо останній бастіон.

— Ага, — хмикнув Том, що розбагатів на біржах останні кілька місяців. — Тобто ти хочеш, щоб я вкинув гроші у проєкт, який навіть не має назви на біржі?

— Має назву. «Проєкт Епсілон».

Патрік замовк. Його усмішка зникла, коли він підійшов до Джеймса ближче:

— Я скажу чесно. Мені подобається твоя віра. І якщо ти в це віриш так сильно — я готовий вкладатись. Але тільки тому, що я знаю, ти не з тих, хто мріє про повітряні замки.

— Я з вами, — додав Ерік. — Але тільки на певних умовах. Я хочу бачити деталі, креслення, документи. Ти ж знаєш, я не граю наосліп.

— А я — ні, — сказав Том і різко відсунув келих. — Це звучить як маячня. Джеймсе, ти псих. Ти поїхав на якийсь богом забутий острів і тепер хочеш, щоб ми разом з тобою копали нору в землю? Я пройшов уже фазу романтизму. Вибач, друже, але я пас. І краще б ти цього не говорив нікому, бо виглядаєш як сектант.

Джеймс стояв мовчки. Не здивувався, але розчарування все одно відчув глибоко. Том колись був його найближчим другом.

— Добре, — сказав він. — Це був вибір. Кожного з вас. Але я зроблю це з вами чи без вас.

Перед виходом Патрік поплескав його по плечу:

— Знаєш, я завжди вважав тебе божевільним. Але світ міняють саме такі люди.

Зустріч №2 — Фонд Nova Sphere

Зустріч пройшла в офісі з прозорими стінами та ароматом дорогої кави. Презентація була чітка, але холодні очі керівника все ніяк не зм’якшувались.

— Технології? Так. Автономність? Добре. Але немає ROI — повернення інвестицій. У вас є гарантії, Джеймсе?

— Немає. Є тільки бачення. Але це бачення вже частково реалізоване. Порт, системи водозабору, перші комунікації. Нам потрібно менше, ніж ви витрачаєте на річний маркетинг. І ви отримаєте більше, ніж просто прибуток. Ви станете частиною майбутнього.

Керівник подивився на нього довго.

— Ми зв'яжемось.

Але тон його голосу свідчив: цього не станеться.

Зустріч №3 — Клуб "Сірі Карти"

— Ти знаєш, хто ми, — сказав старший чоловік із палицею, схожою на зброю. — І ти розумієш, що такі проєкти не фінансуються без повернення контролю.

— Контроль — це те, що ми не можемо продавати. Інакше ми повторимо ті самі помилки, через які світ втрачає своє майбутнє.

— Ти хочеш ідеальну модель без гнилих рук на кермі? — старий посміхнувся. — Це шлях у прірву. Але... цікаво. Якщо впадеш, — дай знати, як там на дні.

Зустріч №4 — Компанія "Hydronix"

— Ми хочемо використати вашу локацію для тестування нової системи очищення води. Нам потрібен полігон. А вам потрібна технологія.

— Це звучить як початок співпраці, — вперше за кілька днів усміхнувся Джеймс. — Я готовий.

— Ми надішлемо обладнання наступного місяця. Але якщо щось піде не так — вас там більше не існує. Зрозуміло?

— Більш ніж.

Увечері того ж дня

Джеймс сидів у номері готелю, дивився на екран з результатами презентацій. З шести зустрічей — одна повна підтримка, одна обережна зацікавленість, три відмови, одна — "потенційно небезпечна угода". Але він відчував... це вже не був крах. Це був початок.

На столі миготіла лампа. Поряд лежала фотографія з острова — Марко, Тоня, Сергій, усі 26. Ті, хто вірив.

«У нас є щось, що не купиш за гроші. Але завдяк

и грошам ми зможемо його захистити.»