Розділ 11: Погляд в безодню

Вже кілька днів поспіль Джеймс відчував, як важка тінь таємниці все більше обтяжує його серце. Він більше не міг носити це тягар, і саме тому вирішив, що настав час для правди. Зібравши всіх перших поселенців, він запросив їх до нової споруди — великої, але поки що незавершеної будівлі, яка мала стати одним із перших центрів для нової спільноти. Простір був затишним, на стінах висіли не зовсім готові креслення, а запах свіжої деревини та цементу створював відчуття, що тут усе ще тільки починається.

Всі 26 осіб — це були ті, з ким Джеймс провів перші дні на острові. Це була їхня нова сім'я, і навіть якщо іноді виникали сварки або сумніви, вони вже стали настільки тісно переплетеними, що кожен з них був невід'ємною частиною цієї мозаїки, яка починала складатися.

Коли всі зібралися, Джеймс стояв біля великого столу, на якому були розкладені карти та креслення будівель. Марко, який вже знав частину правди, стояв поруч і мовчав, з деяким хвилюванням спостерігаючи за тим, як Джеймс готується до цієї розмови.

— Друзі, — почав Джеймс, — я запросив вас сюди, тому що є щось, про що ви повинні знати. І це не просто технічні деталі нашого проєкту. Це те, чому ми тут і чому все, що ми робимо, насправді важливе.

Тон його голосу був серйозним, і кожен з присутніх відчув, що це не просто чергові новини чи обговорення наступного етапу будівництва.

— Ви всі стали моїми близькими людьми. Тут, на цьому острові, ми одна велика родина. Ми пліч-о-пліч працюємо, допомагаємо один одному, навіть коли іноді це важко. І я знаю, що ми не могли б пройти все це без вас.

Пауза затяглася, і погляди людей стали більш уважними.

— Я мушу вам сказати правду, — продовжив Джеймс, — яка приховувалась від вас. Ми не просто будуємо поселення для того, щоб вижити після катастрофи. Ми будуємо щось більше. Це не просто план на виживання. Цей острів — це прикриття для проєкту, який значно важливіший за все, що ми можемо уявити.

Технік Лука, який стояв ближче до дверей, перший не витримав мовчання:

— Що ти маєш на увазі, Джеймсе? Це прикриття? Що за проект?

Джеймс, здавалося, вагався, але потім поглянув на Марка, і той кивнув йому, ніби підказуючи, що час настав.

— Мій друг із розвідки, — почав Джеймс, — перед відправкою на цей острів надіслав мені матеріали. Ми не просто створюємо автономну громаду. Ми готуємося до того, що має статися ще до того, як ми відправилися сюди. Проєкт «Ковчег» — це більше, ніж просто сховище. Це лабораторія, система захисту для того, що існує під нами. І те, чому ми повинні захищати цей острів, набагато важливіше за те, що ми тут будуємо.

Всі замовкли. В кімнаті стало тихо, і навіть повітря здалося важчим.

Один з перших поселенців, Тоня, медсестра, зняла руки з голови і подивилася на Джеймса.

— Але чому ти не сказав нам раніше? Чому ми повинні були дізнатися про це саме зараз? — її голос звучав неспокійно, але вона тримала себе в руках.

Джеймс зітхнув.

— Я боявся. Я боявся, що ми всі можемо не зрозуміти. Боявся, що це зламає наш моральний дух. Ми і так пройшли через стільки труднощів.

Тоді підійшов Сергій, один з перших будівельників, який завжди мав чітке уявлення про те, що правильно і що неправильно.

— То ти хочеш сказати, що все, що ми робимо, це лише видимий фронт? Що ми тут тільки через одну маленьку деталь, і ніхто навіть не знає, що справжня мета цього острова може бути зовсім іншою?

Джеймс мовчки кивнув.

— Це так. І те, що ми будуємо, — це не лише стіни, дороги чи порт. Це кроки, які повинні забезпечити щось значно більше. І це те, чому ми маємо бути готові до найгіршого, навіть якщо ми не можемо повністю контролювати ситуацію.

Марко, який все це чував і вже знав, не втримався:

— А як ви думаєте, хто нас спостерігає? Це не просто військовий проєкт. Ми тут не для того, щоб лише зберігати людей. Це йде набагато глибше, ніж нам здається.

Тоня спочатку мовчала, але потім її очі зустріли погляд Джеймса:

— І все, що ми робимо — це захист? Нам доведеться боротися за наше право залишитися живими?

Джеймс подивився на неї.

— Якщо ми не зробимо це зараз, все, чого ми досягли, може бути зруйновано. Не тільки на цьому острові, але й далеко за його межами. Я знаю, що ви всі, кожен з вас, по-своєму вірить в цей проєкт, але ми мусимо зрозуміти: ми захищаємо щось набагато більші, ніж просто свою безпеку.

Кожен з присутніх продовжував мовчати, обробляючи почуте.

Врешті-решт, перший, хто порушив тишу, був Григорій, один з молодших техніків:

— Якщо ми справді так глибоко потрапили в це, то я готовий. Все, що ми зробили до цього моменту, — це тільки підготовка до чогось важливішого. Я готовий діяти. Не зважаючи на те, що нас чекає.

І цього вистачило. Всі почали тихо перешіптуватися між собою, і хоча питання не зникли, а хвилювання залишалося в кожному погляді, вони знали — цей острів, ця сім'я, яка зібралася тут, має мету. Може, вона не зовсім та, яку вони уявляли, але тепер кожен був готовий до того, що прийде.