Розділ 7: Спалах надії

День був довгим, вологим і сповненим шуму техніки. Пориви вітру не припинялися, а звуки будівельних машин змішувалися з гулом відтворення перших будівель та інфраструктури. Атмосфера була напруженою, а люди працювали, але їхній погляд уже не був таким рішучим, як на самому початку. Моральний дух команди сильно похитнувся.

Ми змушені були здійснити певний вибір. Всі втомлені, і я бачив, як деякі починають сумніватися в сенсі всього цього. Марко, один з інженерів, вже не був таким оптимістичним, як раніше, і кожен його крок на території будівництва здавалося важким. Його очі втратили ту іскорку надії, яку я бачив на самому початку.

Але потім сталося те, що я не міг передбачити. Сигнал, який я побачив на екрані, не був просто ще однією технічною помилкою. Це було справжнє відкриття. Мій геодатчик відреагував на щось непередбачене. Не було жодних тріщин або порожнин, що свідчили б про підземні резервуари чи джерела — але був сигнал. Чіткий, сильний сигнал, що вказував на підземну структуру.

— Що це? — запитав Марко, підійшовши до екрану. — Це не знімається. Поглянь!

Я провів пальцем по екрану, і для того, щоб переконатися, що це не помилка, викликав ще кілька інженерів. Кожен з нас стояв мовчки, а я, відчуваючи певний неспокій, натиснув на кнопку запуску додаткового обстеження.

— Може, це й не означає нічого, — сказав я, але в глибині душі відчував, що це щось важливе. — Можливо, це всього лише ще один порожній простір.

Але тут сталося те, що змусило мене замовкнути. Сигнал став сильнішим, чіткішим, немов підтверджуючи те, чого я так боявся. Я знову поглянув на карту.

Це був один з найдавніших об'єктів, відомих на карті: залишки давнього укриття, яке могло бути частиною старого цивільного захисту або навіть воєнних споруд часів минулих століть. Долати цей рівень і дійсно відкривати те, що ми знайшли, могло означати тільки одне — ми не були тут випадково.

— Джеймс, це… це справжній бункер, чи не так? — запитав Марко, і я побачив, як його очі наповнилися новою надією.

Я глибоко вдихнув і подивився на картину перед собою. Це був той момент, коли все ще могло змінитися.

Цей старий бункер міг стати ключем до нашого виживання. Це не була просто чергова примітивна споруда, а можливо, вже існуюча система захисту, яку зберегли часи. Якщо ми зможемо добратися до нього, ми отримаємо базу для укриття та ресурсів, яких нам не вистачає.

Ми були на межі зневіри, але це відкриття дало нам хоч малу, але надію. Тепер ми могли б поставити на карті точку, від якої почнемо будувати все знову — і цього разу ми мали б конкретну мету. Це була наша можливість почати з нуля, з усіма ресурсами, які можемо знайти.

Команда почала працювати з новою енергією. Я бачив, як у їхніх очах знову з'явилася мета. Хоча наші плани і не були ідеальними, ми нарешті знали, що наступні кроки, які ми робимо, мають значення.

— Тепер все починається, — сказав я сам собі, відчуваючи, як важкість з плечей починає зникати.

Це був не просто крок вперед, а справжній прорив, котрий ми чекали так довго. І навіть якщо цей бункер не стане нашою остаточною метою, ми мали хоч якусь надію.

Я подивився на карту і зробив позначку. Пункт Епсілон. І знову підсвітилося: “Доступ обмежено”. Але цього разу я знав — ми зробимо все, щоб пройти далі.

Ми були готові до нових викликів. І хоча я досі сумнівався в тому, що станеться з нами після цього, я точно знав одне: ми знову знайшли мету, і це було більше, ніж про

сто будівництво.