Розділ 8

Наступний тиждень став найважчим з початку навчання.

Навіть Даміан перестав жартувати. Майже.

— Якщо я помру, — серйозно сказав Роан, падаючи обличчям у підручник, — передайте моїм майбутнім дітям, що я був героєм.

— У тебе навіть дівчини немає, — не піднімаючи очей від конспектів, відповіла Ліра.

— Це деталі.

— Дуже важливі деталі, — засміялася Мейра.

Я усміхнулася, але всередині мене все стискалося. Настав час перших важливих іспитів. Тих, після яких частина студентів, які їх не складуть, назавжди покине Академію.

Перші дні минули у суцільній втомі. Теорія магії. Історія створінь. Основи бойової тактики. Контроль енергії. А потім фізичні випробування.

І кожного вечора я засинала раніше, ніж голова торкалася подушки. Навіть Кассіана я бачила рідше. Але іноді, виходячи з бібліотеки, помічала його за столом у дальньому кутку. Іноді — на полі. А іноді він просто мовчки проходив повз.

— Ти на нього дивишся, — сказала одного разу Мейра.

— Не дивлюся.

— Ліано.

— Добре, дивлюся.

— І?

— І нічого.

— А він?

— А він дивний.

— Це я вже зрозуміла.

Настав день фізичного іспиту. П’ять кіл смуги перешкод. Бій. І випробування витривалості.

— Не хвилюйся, — усміхнувся Даміан. — Ти стала кращою.

— Якщо я помру…

— Роан уже зайняв цю фразу.

— Тоді якщо я знепритомнію…

— Теж нічого нового.

Я штовхнула його в плече. І в цей момент побачила Кассіана. Він стояв зі своїм загоном. І дивився на мене.

— Не падай, Ешфорд, — сказав він.

— Дуже підбадьорливо.

— Ти зрозуміла.

І пішов. А я ще кілька секунд дивилася йому вслід.

— Ви дивні, — пробурмотів Даміан.

— Що?

— Нічого.

Сам іспит пройшов краще, ніж я очікувала. Я більше не боялася. І не падала. Добре, майже не падала. Але найгірше було попереду.

Коли викладачка Селеста почала називати результати. Імена. Одне за одним. Тих, хто залишається. І тих, хто вибуває. Усі мовчали. Хтось плакав. Хтось обіймав друзів. І коли назвали:

— Мейра Берк…

Вона завмерла.

— Бал недостатній.

Мейра зблідла.

— Ні…

Я подивилася на неї.

— Що?

— Ні…

У її очах стояли сльози.

— Я не пройшла…

— Мейро…

— Я провалилась…

Я бачила, як вона ледь стримує сльози. І раптом підняла руку.

— Викладачко Селесто!

Усі обернулися.

— Так, Ешфорд?

— Вона не повинна вилітати.

— Ти ставиш під сумнів рішення академії?

— Ні. Але Мейра найкраща в теорії. Вона допомагала половині курсу. У неї був поганий день, це несправедливо.

— Правила є правила.

— Тоді дайте їй ще один шанс.

У залі запанувала тиша.

— Ешфорд…

— Будь ласка.

Навіть Мейра здивовано дивилася на мене.

І тоді пролунав ще один голос:

— Вона права.

Усі обернулися.

Директор Еліан Вейлмор.

— Один додатковий іспит. Не більше.

Селеста насупилася, але кивнула.

— Добре.

Мейра подивилася на мене зі сльозами.

— Ти божевільна…

— Знаю.

— Дякую…

І міцно мене обійняла.

Коли всі почали розходитися, директор несподівано покликав:

— Ліано Ешфорд.

Я завмерла.

— Так?

Він уважно подивився на мене.

Ніби щось згадував.

— Цікаво…

— Що?

— Ти дуже нагадуєш мені одну людину.

— Кого?

Але директор лише посміхнувся.

— Колись розповім.

І пішов.

— Він лякає мене, — пробурмотіла я.

— Мене теж, — почувся знайомий голос.

Я озирнулася.

Кассіан.

— Ти давно тут стоїш?

— Достатньо.

— І?

— Ти дурна.

— Що?!

— Просити директора переглянути рішення при всій академії.

— Але це ж Мейра.

— Саме тому ти дурна.

— Ти нестерпний.

Він усміхнувся. Ледь помітно.

— Зате вона тобі цього не забуде.

І раптом його погляд став серйозним.

— Тільки не змінюйся, Ешфорд.

— Що?

— Нічого.

І пішов.

А я не помітила, що за колоною стояв Даміан. І дивився вслід своєму найкращому другу.

— Ох, Кассіане… — тихо усміхнувся він. — Ти навіть не уявляєш, як сильно пропав.

Після іспиту всі чекали на результат Мейри.

Навіть Роан перестав жартувати.

Майже.

— Якщо її виженуть, — серйозно сказав він, — я теж піду.

— Ти не пройдеш і десяти метрів за воротами, — відповіла Ліра.

— Не в цьому суть.

Я нервувала не менше за Мейру. Вона мовчала весь день. Навіть не читала. А це лякало більше за все.

Нарешті двері кабінету помічниці директора Селести відчинилися.

— Мейра Берк.

Вона вийшла бліда.

— Ну?! — майже закричав Роан.

І раптом Мейра заплакала. У мене серце впало.

— Мейро…

Але дівчина кинулася мене обіймати.

— Я залишаюся!

— ЩО?!

— Я склала!

Роан закричав на всю академію. Ліра вперше за весь час усміхнулася. А я мало не розплакалася разом із нею.

— Ти божевільна, Ліано, — прошепотіла Мейра. — Якби не ти…

— Досить. Ти сама впоралась.

— Але ти повірила в мене.

І десь неподалік Даміан спостерігав за цим із посмішкою.

— Ось тепер команда в зборі, — тихо сказав він.

Увечері всі святкували.

Роан примудрився десь дістати тістечка. Ліра читала книгу і одночасно слухала наші розмови. А Мейра, сама того не помічаючи, раз у раз поглядала на Даміана. І коли він сміявся, усміхалася теж.

Пізніше, коли всі заснули, я знову пішла на тренувальне поле. Ніч була тихою. Місяць освітлював майданчик, а прохолодний вітер приносив запах дощу. Я знову робила помилки. І знову сердилася.

— Ні.

Я різко озирнулася.

— Торн, клянусь…

— Ти починаєш повторюватися.

— Ти переслідуєш мене?

— На жаль.

Я закотила очі.

— Що не так тепер?

Він зітхнув.

— Все.

— Дуже змістовно.

— Меч.

— Що?

— Дай сюди.