Розділ 1

Я завжди думала, що переїзд змінить мене.

Що коли я покину Верделін, маленьке місто, загублене серед зелених полів і холодних ранків, усе всередині мене нарешті стане іншим. Що я стану сміливішою. Яскравішою. Такою, як усі ті дівчата з оповідей про Академію Ауреліс.

Але правда була іншою.

Я стояла перед величезними воротами Ауреліс-Сіті і відчувала не силу.

А порожнечу.

Місто зустріло мене шумом, білим каменем і золотими дахами, що блищали так, ніби саме сонце жило в їхніх тріщинах. Тут усе було надто… правильне. Надто ідеальне.

І надто чуже.

Академія височіла в центрі міста, як жива істота. Високі вежі торкалися неба, а арки з білого каменю нагадували крила, що застигли в момент польоту.

— Наступні, проходьте до реєстрації, — голос наставника вирвав мене з думок.

Я стиснула ремінь сумки і зробила крок уперед.

Перший крок у нове життя.

І, як мені тоді здалося, найважчий.

Як я тут опинилася? Річ у тім що усі в нашому королівстві Етеріоні мають право бути вибраними. Вибраними магічними конями, які наділяють силою. Але не всіх їх вибирають, хто хотів би цих сил.

Я приїхала у цю академію щоб зрозуміти хто я, щоб мене обрали, адже я завжди відчувала що достойна бути кимось, а не дівчинкою з якої всі насміхаються і зневажають. Я приїхала щоб змінити своє життя.

– Добрий день, представтесь будь ласка,- сказав наставник.

– Я Ліана Ешфорд із Варделіну, 18 років.

– Чудово Ліано, вас проведуть у гуртожиток.

– Дякую.

Зайшовши на територію академії я була у захваті, все здавалось дуже величним, ця головна вежа здавалося торкалась неба. Мене провели до гуртожитку що знаходився на території в 10 хвилинах до головного корпусу. Гуртожиток величезний, він розділений для дівчат і хлопців на два крила, і мене повели до мого. Кімната знаходилась на третьому поверсі. У кімнаті було два ліжка, дві шафи, нічого незвичайного крім виду. З вікна було видно місто, було видно частину території академії та трошки конюшні де жили коні, але це коні тільки старших курсів, ми своїх отримаємо аж через місяць якщо пройдемо випробування і здамо екзамени. Із роздумів мене вибив звук:

– Привіт,- сказала дівчинка яка зайшла в кімнату, вона була світловолоса, з теплими карими очима і трохи розгубленою усмішкою, ніби сама не була впевнена, чи має право тут бути,- мене звати Мейра Берк, я із села Лісен на сході.

Дівчина була дуже гарна, я ж виглядала звичайно каштанове волосся, сіро зелені очі та бліда шкіра.

– Привіт, я Ліана Ешфорд із Варделіну.

– Ну що тепер ми сусідки.

– Виходить що так.

Ми поступово розбирали свої речі та говорили про все на світі, хто ми звідки як опинились тут, і я вперше за багато років здалось знайшла близьку людину. Річ у тім що у школі у мене не було подруг всі вважали мене занудою просто дівчинкою яка тільки читає книги, у Мейри теж не було подруг і здавалося ми подружились чому я була дуже рада.

Раптом постукали у двері.

– Першокурсники збираємось всі у головному корпусі за двадцять хвилин.

Ми швидко зібралися та пішли. Дійшовши до головного корпусу я була вражена який він гарний не тільки ззовні але і всередині, велика зала при вході в якій всі зібралися і здавалось що не тільки перший курс, тому що я бачила і більш дорослі обличчя.

На трибуну вийшов чоловік який як я зрозуміла директор академії а поряд з ним стояли викладачі.

– Шановні першокурсники, радий вас усіх тут бачити. Дозвольте представитись я Еліан Вейлмор- директор цієї академії,- почав він.- Всі ви вибрали цей шлях самостійно і повині розуміти що він не легкий, мати силу це чудово а от володіти нею і користуватися з розумом не кожен може. Цей місяць у вас пройде важко. Ви повинні скласти теоретичні іспити по магії по її розумінню та по інших дисциплінах, а ще повинні скласти фізичний екзамен на витривалість який не по зубах кожному. Більша частина вас вилетить за цей місяць а ті хто залишиться не факт що отримають свого коня, бо на цей вибір вплинути ми не зможемо тільки самі коні вибирають собі вершника.

Усі слухали так уважно і на мить запанувала тиша. І директор продовжив:

– Щоб вам було легше ми поділимо вас на відряди де у кожного буде свій старшокурсник який буде допомагати вам та ви повинні підпорядковуватися йому.

Далі усі почали перешіптуватись. Далі після директора вийшла жінка його заступниця і почала оголошувати список:

– Перший відряд на чолі з Кассіаном Торном, старшокурсник який навчається на третьому курсі,- і далі вона почала називати імена студентів а на чолі виступив неймовірно красивий хлопець із темним трохи скуйовдденим волосям із темними очима, високий підтягнутий та з татуюванням на всю праву руку. Виглядав він чудово і раптом ми зустрілися поглядом, погляд який налякав і завоював мене одночасно, ніби попереджав мене будь подалі від нього.

Перший відряд сформувався, далі другий із дівчиною старшокурсницею, далі третій на чолі із рудоволосим хлопцем та ось четвертий на чолі із Даміаном Блеквудом, хлопець із довгуватим світлим волоссям із блакитними очима та чудовою усмішкою, ніби казав привіт усім, такий веселий на вигляд зовсім відрізнявся від капітана першого відряду. Загалом у команді по десять людей разом із капітаном одинадцять.

Мене з Мейрою відправили до четвертого . Чому я була рада.

– Отже всі розподілені, далі зверніться до свого капітана та він розкаже вам що робити далі.

Ну що ж місяць має бути цікавим.