Розділ 35: Велика родинна таємниця

— Любі мої, я знаю, що ви всі неймовірно скучили, — тихо й з глибоким співчуттям відповіла Аріана, обіймаючи Ірину та заглядаючи в очі іншим дітям. — Мені теж важко. Але ваша безпека зараз — понад усе. Будь-яка спроба зв'язатися з батьками напряму прямо зараз може викрити і їх, і нас. Треба трохи потерпіти.
Вона не встигла договорити.
У дівчинки знову яскраво засвітилися очі знайомим, потойбічним срібним світлом. Дар Провидиці вихопив її з реальності й кинув у вир нового, блискавичного видіння. Воно накотилося різко, задихано, змушуючи її серце б'ятися в шаленому ритмі.
— Мамо! Пиши дідусю! Швидше! — вигукнула Емі, важко дихаючи й хапаючись руками за стіл. — Передай йому, хай вони скупляються в «Долині Сну»! Там зараз через увесь цей переполох у місті дуже багато людей і магічних переміщень... Прямо в магазин!
Емі заплющила очі, сильніше стискаючи срібний браслет, і продовжила чітко, майже наказово:
— Ворожа Провидиця дізналася, що дідусь поповнює припаси! Вона шукає його по торгових лавках. Але в «Долині Сну» такий хаос із порталів та енергетичних сплесків, що вона просто не зможе відслідкувати їх серед натовпу! Вони злиються з іншими магами! Мамо, пиши!
Аріана не втратила ні секунди. Страх за батьків додав їй швидкості. Вона миттєво схопила перо, розкрила шкіряний блокнот і тремтячими пальцями почала виводити срібні літери, які тут же вбиралися в папір, передаючи послання дідусю Ейдону: *«Зміна точки! Скупляйтеся в Долині Сну, там хаос і багато переміщень прямо в магазин. Вороги знають про припаси. Ворожа Провидиця не зможе вас там вирахувати!»*.
В «ментальному кафе» Емі шеф-кухар увімкнув сирену тактичного маневру: *«Увага всім підрозділам! Термінове коригування для дідуся! Направляємо їх у Долину Сну! Там ідеальне маскувальне поле з сотень чужих сигналів. Наш маленький радар знову спрацював на випередження! Тримаємо кулаки, щоб дідусь встиг прочитати!»*.
Блокнот на столі на мить спалахнув яскравим сріблом, підтверджуючи, що повідомлення пішло на той бік, прямо перед очі дідуся, який саме обирав, куди зробити наступний крок у небезпечному Львові.
Блокнот згас, залишивши в наметі важке, напружене мовчання. Усі діти затамували поди, переводячи погляди з магічних сторінок на Емі, яка повільно опускала руки. Срібне світло в її очах згасло, повернувши їм звичний голубий колір, але дихання дівчинки все ще залишалося частим.
Аріана міцно стискала перо, її погляд був прикутий до темної шкіряної обкладинки. Хвилини очікування здавалися вічністю. Чи встиг дідусь прочитати? Чи не зробив він фатальний крок в інший, проглядуваний магічний маркет Львова?
Раптом папір знову ледь помітно завібрував. На чистій сторінці, прямо під тривожним посланням Аріани, почали швидко, наче поспіхом, проступати знайомі розмашисті літери дідусевого почерку. Текст був коротким, але від нього в наметі ніби стало легше дихати:
> *«Прийнято. Вже на місці. Тут справжній вулик, ідеально для маневру. Залишайтеся в укритті».*
> 
Аріана з полегшенням опустила плечі і вперше за цей ранок щиро посміхнулася дітям.
— Встигли, — тихо мовила вона, витираючи долонею піт із чола Емі. — Наш маленький компас знову врятував ситуацію.
Назар емоційно випустив повітря крізь зуби, а Олег переглянувся з Іриною. Напруга, яка сковувала намет останню годину, нарешті почала спадати, поступаючись місцем шаленому апетиту — аромат яблучної галети з корицею , та ще щось солодкувато бананове все ще дражнилош шлунки втомленого магічного гарнізону.
В «ментальному кафе» Емі шеф-кухар витер чола рушником і з гучним кліком вимкнув червону сирену: *«Так, відбій повітряної тривоги! Маневр виконано чисто, дідусь у грі. А тепер — усім офіціантам терміново переключитися на обслуговування столів! Негайно подати найкращій Провидиці Карпат найбільший шматок пирога та гарячий чай! Вона це заслужила!»*.
— Ну що, рятівники, — Аріана підсунула дошку з рум'яною випічкою ближче до центру столу й узяла ніж. — Хто перший на дегустацію маминої галети з смаком банана? За кулісами великої магії солоденьке ніхто  не скасовував.

Ірина насупилася, крутячи в руках шматок гарячої галети. Веселий настрій від запашного сніданку на мить згас на її обличчі, поступившись місцем дорослій, зовсім не дитячій тривозі. Вона подивилася на Емі, яка кришила шматочок тіста, а потім перевела погляд на Аріану.
— А це ж не нормально — оці видіння... — тихо, але чітко заговорила Ірина, озвучивши те, про що інші боялися сказати вголос. — Вона ж надто мала. Магія Провидців випалює дорослих магів, а Емі тільки-но шість виповнилося. Її організм просто не витримає такого навантаження, якщо це повторюватиметься щодня!
Назар, який якраз збирався відкусити великий шматок пирога, обурено зупинився і відразу втрутився в розмову:
— Та ну, Ірко! Коли Емі врятувала тебе , то ти мовчала. — він гордо випрямив спину і змовницьки підмигнув молодшій сестрі. — Емі — наша секретна зброя. Завдяки їй ми на крок попереду і Міністерства, і тієї ворожої відьми-відслідковувачки.
Емі притихла, переводячи погляд з Ірини на Назара. Згадка про «секретну зброю» змусила її серце стиснутися — вона миттєво згадала той спекотний день 9 червня у Львові, свій шостий день народження, коли її дар прокинувся вперше на два роки раніше терміну. Тоді вона найбільше боялася, що її забере Ковен і закриє в лабораторіях як "особливий об'єкт".
В «ментальному кафе» Емі шеф-кухар миттєво вискочив з-за прилавка, розмахуючи рушником: *«Гей, на трибунах, тихіше! Яка ще зброя? Ми тут взагалі-то ресторан високої кухні, а не військовий полігон! Офіціанти, терміново несіть заспокійливий чай, бо у нас зараз знову датчики тиску зашкалять від таких розмов!»*.
Аріана суворо подивилася на Назара, зупиняючи його одним поглядом, а потім лагідно пригорнула Емі до себе, відчуваючи, як маленьке плече дівчинки злегка здригнулося.
— Назаре, припини негайно, — голос Аріани прозвучав тихо, але в ньому забриніли такі сталеві нотки, що хлопець миттєво осікся й опустив очі в тарілку. — Емі — не зброя. Вона дитина. Моя донька й ваша сестра. І її безпека та здоров'я для нас важливіші за будь-які тактичні переваги.
Вона сильніше притисла до себе дівчинку, відчуваючи, як тепле бананово-яблучне какао, що стояло поруч у великих кухолях, трохи згладжує кути цієї гострої розмови. Аріана глибоко вдихнула і поглянула на Ірину:
— Іро, ти права. Це велике навантаження. І ми зробимо все, щоб захистити Емі. Коли дідусь Ейдон і бабуся Феврона повернуться, ми знайдемо спосіб заблокувати або стабілізувати ці сплески.
Емі заховала обличчя в мамину кофту, вдихаючи рідний запах. Слова Назара про «секретну зброю» відгукнулися в ній нічним кошмаром. Перед очима знову проплив той спекотний день у Львові, коли залізна витримка бабусі Елеонори здавалася вироком, а крижаний іній на підвіконні в кооперативі «Ріка» — доказом її провини. Вона так довго ховала свій дар, боячись кабінетів Ковену, що зараз статус «рятівниці» лякав її не менше за ізоляцію.
В «ментальному кафе» шеф-кухар рішуче забарикадував двері величезним мішком із цукровою пудрою: *«Так, розмови про зброю зачинено на замок! Команда, терміново вмикаємо режим "Затишна гавань". Нам потрібен спокій, щоб відновити резервуари енергії після Долини Сну. Офіціанти, усім подвійну порцію бананового топінгу для підняття ендорфінів!»*.
Олег, бажаючи розрядити напругу, демонстративно відкусив величезний шматок гарячої галети, закрив від задоволення очі й промичав:
— М-м-м, тьотю Аріано, цей банан із корицею — це просто магічний нектар. Пропоную перейменувати рекламну кампанію імені для сестрички. Назвемо її Бананівка! Буде оригінально.
Діти приснули зі сміху, і навіть Ірина не втрималася від усмішки. Емі визирнула з-під маминого плеча, відчуваючи, як холодна тривога всередині неї знову повільно тане під дією родинного тепла та смачного сніданку. Намет у Румунії знову став безпечною фортецею, яка чекала на повернення своїх головних захисників.
Хлопці, озброївшись порожніми каністрами, весело побігли вниз до гірського джерела, а Ірина залишилася на кухні, старанно витираючи рушником тарілки й тихо обговорюючи з Аріаною плани на вечір. Мама, все ще бліда від хвилювання, наполегливо відправила Емі в ліжко. Вона так сильно боялася, що маленька Провидиця «перегорить» від постійних видінь, що готова була власноруч заколисати її посеред дня.
Емі слухняно лягла під ковдру, але заплющити очі не могла. Вона так і не наважилася розповісти мамі головне: видіння — це лише вершина айсберга. У її венах пульсувала інша, набагато давніша й небезпечніша стихія, яку вона ретельно ховала від усіх ще з того самого дня в «Ріці», коли під її пальцями замерзало підвіконня. Магія крові — спадок бабусі Феврони — жила в ній своїм власним, диким життям.
Нудячись на ліжку й прислухаючись до мірного цокання посуду на кухні, Емі зрозуміла, що просто так лежати не зможе.
«Якщо я не навчуся цим керувати, воно знову вирветься, як тоді у Львові», — подумала дівчинка.
Вона сіла на матраці, схрестивши ноги. Заплющивши голубі очі, вона притисла пальці до зап'ястя, туди, де під шкірою чітко бився пульс. Емі зосередилася на цьому ритмі, уявляючи, як її кров перетворюється на тонкі, чутливі нитки, що здатні бачити світ без очей. Повільно, крок за кроком, вона почала випускати ці невидимі імпульси назовні, дозволяючи їм просочитися крізь тканину намету й понишпорити навколо їхнього табору.
Світ у її свідомості спалахнув дивними барвами. Вона відчула тепло від вогнища, яке хлопці розпалювали вранці, відчула важке, захисне дихання смарагдового купола, що огортав печеру. Емі зупинилась біля бабусеного барєру не переступаючи його.
Вона зосередилася виключно на внутрішньому просторі їхнього магічного сховку. Її невидимі сенсори м'яко ковзали по знайомих куточках печери. Ось у кутку затишно потріскував захисний артефакт, випромінюючи ледь помітні зеленуваті іскри. Ось на кухні мама Аріна тихо переставляла баночки зі спеціями, а Ірина монотонно шурхотіла сухим рушником, витираючи тарілки. Магія крові слухалася Емі, розтікаючись навколо, наче слухняний, теплий шлейф, який фіксував кожен рух усередині табору, але не випускав назовні ні краплі її власної енергії.