Розділ 31: Елеонора змінила думку

Коли сонячний промінь обережно торкнувся обличчя Емі, вона солодко потягнулася у своєму ліжку. Жодного крижаного подиху, жодного тривожного пульсування кулона — ранок дихав абсолютним спокоєм.
Щойно дівчинка спустилася на кухню, вона одразу зрозуміла: сталося щось неймовірне. Дідусь і бабуся Феврона не просто сиділи за столом, вони буквально світилися від щастя. Дідусь, побачивши онуку, підхопив її на руки і весело закружляв по кімнаті, а бабуся зі сльозами радості на очах міцно обійняла їх обох.
— Зірочко наша, все скінчилося! — тихо, але так урочисто прошепотів дідусь. — Тільки-но телефонувала Елеонора. Спецназ Міністерства вночі звільнив усіх п'ятьох діток! Вони живі, здорові й уже повертаються до своїх мам і татів.
Емі відчула, як з її душі спав величезний, важкий камінь. Срібний кулон Долини Сну під домашньою піжамою раптом став приємно гарячим, ніби теж радів цій перемозі світла над темрявою.
В «ментальному кафе» Емі шеф-кухар миттєво вискочив на сцену з величезним тортом, а офіціанти почали підривати святкові хлопавки з конфетті: *«Ура-а-а! Головнокомандувач Емі, операція завершилася абсолютним тріумфом! Ворог розбитий, кава та круасани за рахунок закладу для всієї нашої магічної гвардії!»*.
Сніданок пройшов у піднесеному настрої, і невдовзі Емі вже крокувала знайомою дорогою до школи. Поруч йшла бабуся Феврона, яка тепер тримала онуку за руку не зі страхом, а з гордістю й полегшенням. Навіть ранкове повітря здавалося якимось особливим — чистим, наповненим ароматом осінніх квітів та свободи.
На шкільному подвір'ї все ще панувала певна дисципліна, адже нові камери вже монтували на стовпах кооперативу, а на в'їзді чергував додатковий патруль охорони. Але напруга серед батьків помітно спала — дорослі посміхалися, передчуваючи, що небезпека відступила.
Уроки пролетіли як одна мить. Емі старанно виводила палички в зошиті, а на перервах ділилася з Олею кольоровими наліпками. Проте найвеселіше почалося в другій половині дня, на групі подовженого дня. Страх, який сковував дітей останні дні, зник. Малеча знову галасувала, будувала фортеці на килимі та бавилася в наздоганялки. Емі з радістю бігала зі своїми шкільними друзями, почуваючись звичайною, щасливою першокласницею. Вона бігала, сміялася, і її білі банти кумедно підстрибували в такт кожному руху.
Коли прийшов час іти додому, і за дітьми почали приходити батьки, в коридорі школи раптом стало тихо. Усі дорослі, які чекали біля роздягальні, витягли свої телефони, а на великому телевізорі в холі школи увімкнули терміновий випуск новин.
По всіх телевізійних каналах, на кожному інформаційному порталі та в усіх радіоприймачах країни розповідали про чудесний порятунок дітей.
> «...Неймовірні новини під кінець дня! Завдяки злагодженій, блискавичній та секретній операції правоохоронців, лігво викрадачів було повністю ліквідоване. Усі п'ятеро зниклих дітей у безпеці, без жодного ушкодження! Слідчі заявляють, що це був справжній професійний тріумф — спецслужби вийшли на слід злочинців завдяки ретельному аналізу доказів та пасткам на підпільних ринках...»
> 
Емі стояла біля бабусі, вдягаючи куртку, і з легкою посмішкою дивилася на екран. Жоден диктор, жоден журналіст навіть не здогадувався, що «секретний аналіз доказів» — це насправді сон маленької дівчинки у вишиванці, яка живе в затишному дачному кооперативі. Бабуся Елеонора вберегла її таємницю.
Емі міцно обійняла бабусю Феврону за талію й тихо прошепотіла:
— Ходімо додому, бабусю. Сьогодні дуже хороший день.
Попереду на них чекав спокійний сімейний вечір, перші домашні завдання і магічний кулон, який тепер мирно дрімав, знаючи, що його маленька чарівниця знову в повній безпеці.
Емі радісно підстрибнула на стільці, а її очі зблиснули зацікавленими сріблястими вогниками. Пропозиція дідуся була не просто цікавою — вона вразила дівчинку в саме серце! Зазирнути всередину власного «ментального кафе»? Туди, де шеф-кухар щодня розмахує черпаком, а офіціанти метушаться з підносами, рятуючи її від шкільних тривог? Це здавалося неймовірною пригодою!
У ту ж саму секунду в самому «ментальному кафе» піднявся такий галас, якого там не чули від самого Першого вересня. Шеф-кухар миттєво впустив свій фірмовий блокнот для рецептів, схопився за голову й закричав на всю кухню: *«Увага всім підрозділам! Офіціанти, кидайте серветки! Шеф-кухар приватної варти дідусь збирається влаштувати нам генеральну інспекцію! Терміново мити підлогу, протирати дзеркала і виставити на вітрину найкращі тістечка! Ми маємо виглядати на всі сто магічних відсотків!»*.
Дідусь лагідно взяв Емі за руки і попросив її сісти на м’який килим у центрі кімнати, схрестивши ноги.
— Насамперед, Емі, заплющ очі, — тихо й заспокійливо промовив він. — Твій кулон Долини Сну — це не просто срібна прикраса і не просто батарейка для магії. Це твій компаньйон. Він реагує на твої емоції. Коли ти злякалася вночі, він спалахнув, щоб захистити тебе, але зробив це занадто різко. Зараз ми навчимося чути його спокійний голос. Дихай рівно.
Дівчинка зробила глибокий вдих. Вона зосередилася на маленькому срібному предметі, що лежав у на грудях. Спочатку вона відчувала лише гладкий, прохолодний метал. Але поступово, з кожним видихом, кулон почав відгукуватися. Емі почула всередині себе ледь помітне, ритмічне цокання, схоже на роботу крихітного, казкового годинника. Це було серцебиття магії Долини Сну. Воно було теплим і дуже затишним.
— Я чую його, дідусю, — прошепотіла Емі, не розплющуючи очей. — Він ніби мурличе, як кошеня.
— Чудово, сонечко, — посміхнувся старий. — А тепер скеровуй це тепло вище. Туди, де живуть твої думки, твої уявні помічники. Відчиняй двері свого кафе.
Емі подумки зробила крок уперед — і раптом опинилася на порозі свого ментального притулку. Але цього разу все було інакше. Завдяки дідусевим настановам та магії кулона, картинка стала неймовірно чіткою.
Кафе виглядало розкішно: круглі столики були накриті білосніжними скатертинами, на стінах висіли маленькі затишні бра, а у повітрі пахло свіжою випічкою з корицею та солодким какао. Офіціанти в ошатних фартухах вишикувалися в рівну шеренгу біля барної стійки, а шеф-кухар, помітно хвилюючись, крутив свої пишні вуса й поправляв величезний білий ковпак.
Побачивши Емі, шеф-кухар підбіг до неї, приклавши руку до серця: *«Вітаємо, господарко! Кафе до інспекції та передбачень готове! Ми підготували особливий столик біля вікна, де магічне світло падає найкраще!»*.
Дідусь, який залишався у реальному світі, тримав Емі за руку й скеровував її дар:
— А тепер, Емі, попроси свого шеф-кухаря принести особливу страву. Страву, яка покаже нам маленький шматочок майбутнього. Нехай це буде щось просте — наприклад, що чекає на тебе у школі в понеділок.
У ментальному просторі шеф-кухар серйозно кивнув. Він метнувся на кухню і вже за мить виніс на срібній таці дивовижне тістечко. Замість крем-глазурі зверху на ньому була абсолютно гладка, дзеркальна поверхня з карамелі.
*«Ось воно, наше фірмове "Дзеркало долі"! Дивіться уважно, господарко, але тільки одним оком, щоб магічний цукор не розтанув!»* — пошепки попередив кухар.
Емі нахилилася над карамельним дзеркалом. Поверхня солодощів пішла легкими хвилями, і на ній почали з'являтися живі картинки з майбутнього:
* Вона бачить шкільний клас, залитий сонцем. На дошці крейдою намальоване велике, красиве сонечко.
* Мирослава Йосипівна з посмішкою тримає в руках якусь велику яскраву книгу — схоже, це новий збірник казок чи цікавих ребусів.
* А ось і сама Емі разом із Олею та Ксенею сидять за партою, тримаючи в руках... справжні золоті медалі-наліпки на щоденники! Вони сміються, і все навколо дихає радістю.
Карамельне дзеркало знову затягнулося солодким сиропом, і картинка зникла.
Емі різко розплющила очі в реальному світі й захоплено заплескала в долоні:
— Дідусю! Я бачила! В понеділок у школі буде щось дуже цікаве, нам роздаватимуть якісь золоті зірочки чи наліпки, і вчителька буде дуже рада! І кулон зовсім не пік, він просто лоскотав мене теплом!
Дідусь полегшено і гордо засміявся, витираючи щиру сльозу з очей. Його маленька онука зробила свій перший, усвідомлений крок у керуванні великим родовим даром. Магія Долини Сну тепер була її слухняним другом.