Розділ 27: Репитиція

Машина мами Аріана тихо рушила з місця, залишаючи на гравію легкий слід, і невдовзі зникла за поворотом. Емі ще довго стояла на ґанку, махаючи рукою вслід, аж поки звуки мотора повністю не стихли. Вечірні сутінки знову м'яко опустилися на подвір'я.
Бабуся Феврона та дідусь Михайло підійшли до дівчинки, тепло обійняли її за плечі й повели до хати. Насичений день, сповнений сонця, озерної води та емоцій, давався взнаки — чарівна втома приємно розливалася по тілу. Родина почала неспішно готуватися до сну. Емі лягла у своє ліжко, міцно стискаючи в кулачку срібний кулон, який заколисував її своїм лагідним теплом. У ментальному кафе офіціанти повільно вимкнули світло, закрили віконниці й повісили табличку: *«Перерва на солодкі сни перед великим днем»*.
## Перші кроки на шкільному подвір'ї
Новий ранок зустрів Емі неймовірно яскравим і ласкавим сонечком. На календарі виблискував той самий довгоочікуваний день — сьогодні мала відбутися генеральна репетиція свята Першого дзвоника для майбутніх першокласників.
Емі здригнулася від передчуття радості, коли вдягала свою нову сукню, придбану в чарівному магазині пані Ярини. Тканина сукні була дивовижною: вона злегка переливалася на сонці, наче крила метелика, і здавалася абсолютно невагомою. Доповнював образ срібний кулон Долини Сну, який дівчинка гордо одягла на шию.
Коли вони з дідусем підійшли до школи, подвір'я вже гомоніло, наче розтривожений вулик. Усі діти з майбутніх двох перших класів («1-А» та «1-Б») йшли святкові, одягнені в легкий, гарний одяг, адже літо ще зовсім не хотіло поступатися місцем осені.
Репетиція проходила просто неба, на великому шкільному подвір'ї, прикрашеному різнокольоровими прапорцями. Невдовзі вчителі почали збирати своїх вихованців:
Два перші класи вишикувалися в рівні рядочки. Діти перешіптувалися, розглядали одне одного.
Попереду «1-А» класу стояла їхня перша вчителька — Мирослава Йосипівна, яку Емі та інші дітки встигли щиро полюбити. Вона посміхалася своєю доброю, підтримуючою посмішкою, і від цього весь страх перед виступом миттєво зникав.
> — Ну що, мої зірочки, — лагідно звернулася до них Мирослава Йосипівна, поправляючи мікрофон. — Сьогодні ми покажемо, як підготувалися до нашого першого свята. Не хвилюйтеся, у вас усе вийде!
Настав найвідповідальніший момент репетиції — декламування віршів. Коли черга дійшла до Емі та її найкращої подружки Олі, дівчатка впевнено вийшли наперед.
У ментальному кафе Емі шеф-кухар миттєво вискочив на сцену в паперовому ковпаку, диригуючи офіціантами, які затамували подих і приготувалися підкидати конфеті.
Емі торкнулася пальчиками свого кулона, відчула прилив чарівної сміливості й почала читати. Вони з Олею розповіли свої вірші просто бездоганно! Їхні голоси звучали дзвінко, виразно і так гармонійно, що Мирослава Йосипівна задоволено закивала головою, а вчителі з паралельного класу почали тихо аплодувати.
Одразу після дівчаток до мікрофона підійшов Микита. Він випнув груди колесом і прогримів свій вірш голосно та впевнено, змусивши навіть пташок на деревах притихнути від такої козацької рішучості.
Емі подивилася на друзів, потім на свою чарівну сукню, і всередині неї розлилося відчуття абсолютного щастя. Школа обіцяла стати початком неймовірної, великої та дуже цікавої пригоди.
Репетиція свята Першого дзвоника завершилася напрочуд весело та гамірно. Діти ще довго ділилися враженнями, сміялися та обговорювали свої майбутні виступи. Вчителі щиро подякували маленьким артистам за старанність і чудове виконання віршів.
— Ви великі молодці, мої любі першокласники! — з гордістю промовила Мирослава Йосипівна. — Тепер ми повністю готові. Наступна наша зустріч відбудеться вже за два дні — безпосередньо на святі Першого дзвоника!
Діти дружно попрощалися з учителями, і Емі, сповнена радості та підстрибуючи від щастя, вирушила разом із дідусем Михайлом додому.
Проте, як тільки вони зайшли на рідне подвір'я, дівчинка раптом зупинилася на доріжці. Чарівна сукня від пані Ярини була неймовірною, але Емі згадала важливу шкільну традицію. Вона підбігла до бабусі Феврони, яка саме поралася в саду, і схвильовано сказала:
— Бабусю, я зовсім забула! На свято Першого дзвоника мені обов’язково потрібна вишиванка! А моя стара вишиванка, яку я носила торік, уже зовсім маленька на мене... А нової ми так і не купили! Що ж мені робити?
У ментальному кафе Емі офіціанти знову забігали в паніці, шукаючи в меню розділ «Святковий одяг терміново», а шеф-кухар схопився за голову.
Бабуся Феврона лише ніжно й загадково усміхнулася у відповідь, витерла руки об фартух і лагідно пригорнула онуку:
— Не хвилюйся, моя маленька пташко. Ходімо зі мною в дім, я тобі дещо покажу.
Вона повела Емі коридором прямо до невеликої гардеробної кімнати, що затишно розташувалася під дерев'яними сходами. Емі не раз бувала тут, але ніколи не помічала нічого незвичайного. Бабуся підійшла до далекого кутка і дістала старовинну, на перший погляд абсолютно непримітну дерев'яну скриньку, прикрашену ледь помітними різьбленими візерунками.
— Дивись, Емі, — тихо промовила бабуся, відкриваючи кришку. — У мене є вишите плаття твоєї мами Аріана. Саме в ньому вона колись, будучи такою ж маленькою, як ти зараз, ішла на своє перше шкільне свято.
Емі щиро здивувалася:
— Але ж, бабусю, це було так давно! Хіба воно не пожовтіло і не зіпсувалося за стільки років?
Бабуся Феврона хитро примружила очі:
— А ось тут і криється секрет. Ця скринька — не проста, вона зачарована домашньою магією. Коли в неї кладеш речі, час для них ніби зупиняється. Навіть через багато-багато років будь-який одяг залишається точно в такому ж ідеальному стані, як і в той день, коли його туди сховали.
Коли Емі зазирнула всередину скриньки, її очі засяяли від захвату. На самому верху лежало дивовижне білосніжне плаття, гаптоване яскравими червоними та синіми нитками, які виблискували так, ніби майстер закінчив вишивку лише хвилину тому. Магія родинної пам'яті та тепла буквально заповнила всю кімнату.
У ментальному кафе Емі офіціанти миттєво заспокоїлися, увімкнули урочисту музику й вивісили на дошці напис: *«Ексклюзивна мамина сукня-вишиванка знайдена! Емі буде найгарнішою!»*.
Дівчинка обережно, затамувавши подих, торкнулася пальчиками до стародавньої тканини.