Розділ 25: Долина Сну

Повернувшись додому, Емі почувалася втомленою, але неймовірно щасливою. Ноги приємно гуділи після запеклої дворової битви в «Пробки», а в голові все ще лунав веселий сміх друзів. Того вечора вона заснула миттєво, а її ментальне кафе зачинилося на затишну технічну перерву, де офіціанти відпочивали після насиченого дня.
Прокинувшись наступного ранку, Емі ще крізь сон почула якусь дивну, незвичну для ц6ього часу метушню. Знизу доносився передзвін посуду, тихий сміх та неймовірний, запаморочливий аромат солодкого ванільного бісквіта, який миттєво заповнив увесь будинок.
Спустившись по дерев'яних сходах униз, Емелі застигла на порозі кухні від картини, яка її щиро здивувала. За великим столом стояли мама Аріна та бабуся Феврона. Вони обидві були забруднені білим борошном, весело про щось шепотілися і разом прикрашали пишний, величезний торт.
Мати, почувши тихі кроки, обернулася. Побачивши Емі, її обличчя вмить засяяло найтеплішою посмішкою.
— Ой, люба, ми розбудили тебе? — лагідно запитала вона, витираючи тильною стороною долоні щоку, на якій залишився кумедний слід від цукрової пудри.
Емелі замість відповіді щасливо усміхнулася, з розгону підбігла до матері й міцно-міцно обняла її, уткнувшись носиком у домашній фартух. Вона неймовірно скучила за мамою за ці дні, і відчула, як мамині руки так само міцно й трепетно притисли її до себе — мама теж безмежно сумувала за своєю маленькою пташкою.
Коли Емі відсторонилася, вона помітила, що мама виглядає трохи втомленою. Навколо очей залягли легкі тіні — відповідальна та складна робота в місті, постійні дзвінки та організація великих проектів таки далися взнаки. Але зараз, поруч із донечкою, цей утомлений погляд ховався за щирою радістю.
Мама присіла біля Емі й, загадково підмигнувши бабусі Февроні, тихіше промовила:
— Знаєш, сонечко, я думаю, нам усім треба трохи відпочити від буденних турбот. Як на рахунок того, щоб поїхати на ці вихідні в **Долину Сну**?
Емі від несподіванки аж затамувала подих, а її очі округлилися від захвату. «Долина Сну» — саме так жартома й з великою любов'ю чарівники називали таємне поселення магів, що заховалося глибоко в Закарпатті. Особливість цього дивовижного містечка полягала в тому, що там жили *лише* чародії. Світ людей навіть не здогадувався про його існування, і подібних прихованих міст у світі було зовсім небагато.
Емелі вже так давно й палко мріяла побувати там! Вона чула про це місце лише з розповідей дідуся Михайла, і тепер серце дівчинки забилося в шаленому, радісному ритмі. У її ментальному кафе офіціанти миттєво підкинули вгору всі таці й почали розвішувати святкові гірлянди.
Ці вихідні обіцяли стати початком справжньої великої подорожі, адже чарівна Долина Сну знаходилася далеко, за величними й могутніми карпатськими горами.
## Дива Долини Сну
Коли в суботу вранці родинне авто подолало останній гірський перевал і спустилося в туманну, залиту сонцем низину, перед очима Емелі відкрився краєвид, від якого перехоплювало подих.
Містечко виглядало так, наче зійшло зі сторінок старовинної казки, де правила земної архітектури просто не діяли. Будиночки тут були найчудернацькіших і найневиданіших форм: одні нагадували гігантські стиглі гарбузи з віконцями, інші — нахилені вбік старі чайники, з трубами, з яких вилітали кумедні фіолетові димні кільця. Були будівлі, що трималися на тонких курячих ніжках, і такі, чиї дахи плавно погойдувалися на вітрі, наче живі грибні капелюшки.
Але найдивовижнішою була їхня просторова магія. Зовні ці хатинки могли виглядати зовсім крихітними, не примітними і компактними, але варто було переступити їхній поріг, як ти опинявся у велетенських, безмежних палацах із високими колонами, широкими залами та довжелезними коридорами, які тяглися на кілометри вглиб магічного простору.
Проте найбільша мрія Емелі була ще попереду. Вона стільки чула про місцеве диво — **Мега ТРТ (Торгово-Розважальний Терем)**. Це був колосальний за своїми масштабами магічний центр, де під одним величезним куполом, який світився тисячами вечірніх вогників, розташувалися безліч унікальних крамничок.
Там продавали все, про що тільки міг подумати юний чарівник: від цукерок, які змушували тебе левітати (літати в повітрі) на кілька сантиметрів після першого ж шматочка, до живих шкільних підручників, які самі перегортали сторінки і похитувалися від задоволення, коли їх гладили по корінцю.
Емі припала лобом до скла автомобіля, з нетерпінням чекаючи, коли вони нарешті припаркуються біля цього дивовижного Терему, адже її знайомство зі справжнім світом магії тільки-но починалося.
Емелі разом із мамою Аріною та бабусею підійшла до центрального входу. Зовні цей гігантський Мега ТРТ виглядав неймовірно: він мав химерну форму чобота — точнісінько як карта далекої Італії, про яку Емі нещодавно чула. Здавалося, ніби архітектор-чарівник вирішив зібрати в одній будівлі історію всього світу. Тут не було однотоних стін — споруда складалася з найрізноманітніших будівельних матеріалів. Міцна червона цегла плавно переходила в тепле фактурне дерево, грубі кам'яні брили сусідили з крихкими на вигляд сплетіннями тонких лісових гілок, а подекуди стіни перетворювалися на гладенькі глиняні постройки, що пахли сонцем і літньою землею.
Але справжнє диво чекало на них попереду. Зайшовши всередину цього чудернацького будинку, Емі аж охнула від подиву і миттєво притисла долоньки до щок.
Зовнішні стіни повністю зникли. Замість звичних поверхів, ескалаторів чи стелі, всередині знаходився цілий світ зі своєю власною, неповторною атмосферою! Емелі здалося, що вони ніби опинилися не в приміщенні, а на якійсь іншій, абсолютно казковій планеті. Замість ламп угорі плавало справжнє синє небо з маленькими пухнастими хмаринками, які повільно змінювали форму, а під ногами замість плитки шелестіла м'яка, шовковиста трава й вилися бруковані доріжки.
Найпершими, прямо біля входу, височіли дивовижні споруди, які миттєво прикували до себе погляд дівчинки. Вони були найбільш близькими до Емі, адже нагадували про затишок дідусевого дому, але в стократ чарівніші. Це були будинки, повністю зведені з темного пахучого дерева, але вони не були мертвими зрубами. Кожен такий будиночок був намертво переплетений із живим, колосальним зеленим деревом!
Гілки з соковитим смарагдовим листям проростали прямо крізь вікна, слугуючи природними карнизами, а могутнє коріння обіймало дерев'яні стіни, наче міцні захисні руки. Складалося повне враження, що цей будинок не будували робочі — він ріс із землі разом із самим деревом, підкоряючись древній магії природи.
Усередині Емелі просторова магія радісно затремтіла. Її ментальне кафе миттєво підлаштувалося під нову атмосферу: офіціанти скинули спортивну форму, одягли затишні зелені фартухи з листочками, а навколо столиків зашелестіли уявні вікові дуби.
— Оце так... — прошепотіла Емі, міцніше стискаючи мамину руку. — Мамо, куди ми підемо спочатку? Дивись, на тому дереві-будинку вивіска у формі летючої книги!
Мама Аріна лагідно посміхнулася, дивлячись на захват донечки, і втома з її обличчя остаточно зникла, поступившись місцем передчуттю справжньої магічної пригоди.
Зайшовши всередину цього чудернацького будинку, Емі аж охнула від подиву і миттєво притисла долоньки до щок.
Зовнішні стіни, які щойно здавалися сумішшю цегли, глини та гілок, повністю зникли. Замість звичних поверхів, ескалаторів чи стелі, всередині знаходився цілий світ зі своєю власною, неповторною атмосферою! Емелі здалося, що вони ніби опинилися не в приміщенні, а на якійсь іншій, абсолютно казковій планеті. Замість ламп угорі плавало справжнє синє небо з маленькими пухнастими хмаринками, які повільно змінювали форму, а під ногами замість плитки шелестіла м'яка, шовковиста трава й вилися бруковані доріжки.
Простір навколо був настільки безмежним і грандіозним, що в Емі на мить перехопило подих. Повітря тут пахло свіжістю після літньої грози, солодким присмаком магічних цукерок та легким ароматом старовинних сувоїв. Повсюди лунав тихий, заворожуючий передзвін: це у вишині, прямо під хмарами, пролітали крихітні скляні кулі-світильники, заливаючи Мега ТРТ м'яким, сонячним світлом. Навколо ходили інші чарівники — хтось у довгих розшитих мантіях, а хтось у звичайному одязі, але з живими капелюхами, які кумедно ворушили крисами.
Найпершими, прямо біля входу, височіли дивовижні споруди, які миттєво прикували до себе погляд дівчинки. Вони були найбільш близькими до Емі, адже нагадували про затишок дідусевого дому, але в стократ чарівніші. Це були будинки, повністю зведені з темного пахучого дерева, але вони не були мертвими зрубами. Кожен такий будиночок був намертво переплетений із живим, колосальним зеленим деревом!
Гілки з соковитим смарагдовим листям проростали прямо крізь вікна, слугуючи природними карнизами, а могутнє коріння обіймало дерев'яні стіни, наче міцні захисні руки. Складалося повне враження, що цей будинок не будували робочі — він ріс із землі разом із самим деревом, підкоряючись древній магії природи. Кора цих дерев ледь помітно пульсувала золотавим світлом, ніби під нею текли соки самої магії природи.
Усередині Емелі просторова магія радісно затремтіла. Її ментальне кафе миттєво підлаштувалося під нову атмосферу: офіціанти скинули спортивну форму, одягли затишні зелені фартухи з листочками, а навколо столиків зашелестіли уявні вікові дуби, створюючи неймовірний затишок і передчуття чогось грандіозного.
— Оце так... — прошепотіла Емі, міцніше стискаючи мамину руку й намагаючись розгледіти кожен куточок цього дивовижного місця. — Мамо, куди ми підемо спочатку? Дивись, на тому дереві-будинку вивіска у формі летючої книги! Вона справді махає крилами-сторінками!
Мама Аріна лагідно посміхнулася, дивлячись на захват донечки, і втома з її обличчя остаточно зникла, поступившись місцем передчуттю справжньої магічної пригоди.
— Туди ми також зайдемо, — відповіла мама, ніжно погладивши Емі по волоссю. — Мені якраз потрібно купити для роботи бланки з автоматичною доставкою, щоб полегшити мої щоденні турботи.
Бабуся Феврона, яка йшла трохи попереду, обернулася до них і змовницьки підмигнула:
— А ще ми обов'язково купимо для Емі історію виникнення чародіїв! Адже у кожного мага, що поважає себе, повинна бути така книга. Це основа основ, з якої починаються всі великі чарівники.
Коли вони переступили поріг цього чарівного дерев'яного будинку-магазину, Емі знову завмерла на місці від подиву. Навколо абсолютно всі стіни — від підлоги й до неймовірної висоти — були щільно заповнені старовинними й сучасними книгами в найдивовижніших палітурках. Вони тихо шелестіли, наче перешіптувалися між собою, ділячись секретами.
Стелажі височіли аж до самої стелі, гублячись десь у смарагдових кронах дерев, що проростали крізь будівлю. А між цими гігантськими полицями, плавно й граціозно, наче рибки в акваріумі, літали зачаровані драбини. Вони слухняно завмирали при вході, чекаючи на покупців.
Також прямо при вході стояла масивна дубова стійка, за якою сиділа сива жінка з дуже поважним, мудрим виглядом. Її очі випромінювали спокій та глибоке знання. Вона була тут головною берегинею і кожному привітно нагадувала, як правильно шукати книги в цьому безмежному паперовому морі. Сива пані допомагала магам знайти саме ті, потрібні та заповітні слова, щоб маленькі драбинки-помічники миттєво злетіли в повітря й слухняно віднесли їх до необхідного стелажа.
Поки Емі з відкритим ротом розглядала літаючі драбини, бабуся Феврона впевнено підійшла до стійки. Сива жінка з поважним виглядом, поправивши на носі круглі окуляри в тонкій срібній оправі, тепло кивнула гостям.
— Вітаю в «Книжковому Древі», шановні, — її голос звучав м'яко, але дуже вагомо, наче шелест старовинних сторінок. — Бачу, у нас юна чарівниця, яка шукає своє перше справжнє знання? Пам'ятай, серденько: книги тут не люблять галасу, але обожнюють чіткі наміри. Скажи драбинкам-помічникам правильні слова — і вони знайдуть для тебе історію нашого роду.
Емі несміливо зробила крок уперед. Бабуся підбадьорливо поклала руку їй на плече:
— Давай, Емі. Промов уголос те, що ми шукаємо.
Дівчинка набрала повні груди повітря, подивилася на найближчу маленьку драбинку, що кумедно погойдувалася в повітрі, чекаючи на замовлення, і чітко вимовила:
— *«Витоки світла й магії: Історія виникнення чародіїв»!*
Щойно останні слова злетіли з її губ, літаюча драбина радісно стрепеннулася, наче цуценя, яке почуло команду господаря. Вона стрімко злетіла вгору, лавіруючи між велетенськими стелажами, що йшли під саме синє небо Терему. Емі, затамувавши подих, спостерігала, як мініатюрна помічниця дісталася аж до тридцятого ярусу, акуратно підчепила товсту книгу у важкій шкіряній палітурці з золотим тисненням і плавно спустилася назад, обережно опустивши фоліант прямо Емелі в руки.
Книга виявилася дивовижно теплою, а від її обкладинки пахло лісовою хвоєю та сушеною лавандою.
— У кожного мага має бути така, — гордо посміхнулася бабуся Феврона, погладивши книгу по корінцю, від чого та задоволено замуркотіла, наче кошеня. — Тут уся наша сила й пам'ять.
Тим часом мама Аріна вже закінчила свої справи біля сусіднього стелажа. Магічні бланки з автоматичною доставкою, які були їй так потрібні для організації її масштабних всеукраїнських проектів і роботи в місті, самі акуратно склалися в її сумочку, тихо поклацуючи відьмацькими печатками. Тепер мамі не доведеться витрачати час на пересилання паперів — написаний на такому бланку звіт чи договір миттєво зникав і з'являвся на столі адресата.
Втома на обличчі мами остаточно розчинилася, поступившись місцем щирій радості від того, що вона бачить свою донечку такою щасливою. У ментальному кафе Емі в цей момент грала піднесена, урочиста музика, а уявні офіціанти з повагою розставляли на поличках нові замовлення — знання, які їй ще належало відкрити.
— Ну що, мої любі чарівниці, — лагідно промовила мама Аріна, обіймаючи Емі за плечі й виводячи з книжкової крамниці назад на шовкову траву Мега ТРТ.