Розділ 16: Магазин Яніни

Магазин Яніни зовсім не нагадував звичайні крамниці, до яких звикла Емелі. Тут пахло не новим пластиком, а чимось дивовижним — сумішшю ванілі, весняного вітру та дорогої тканини. Сама Яніна, жінка з яскравими очима та витонченими рухами, зустріла їх біля порога.
— Ох, хто це в нас так підріс! — вигукнула вона, окинувши Емелі професійним, але дуже теплим поглядом. — Аріна казала, що ти витягнулася, але щоб настільки... Нумо до справи!
Вона запросила їх до великої примірочної з оксамитовими шторами. Яніна зробила ледь помітний жест рукою, і в повітрі прокотилася легка іскра магії. Раптом, ніби з нізвідки, біля дзеркал з'явилося справжнє «море» речей — сукні, спідниці, легкі пальта та блузи, і всі вони були саме того розміру, який зараз був потрібен Емі.
Дівчинка розгублено застигла, боячись навіть торкнутися цієї краси. Після сірих буднів під наглядом Елеонори це здавалося сном. Бабуся Феврона лагідно поклала руку їй на плече і ніжно підштовхнула вперед:
— Обирай, пташко. Мама дозволила взяти все, що тобі припаде до серця. Сьогодні твій день.
І тут почалося справжнє шоу. Яніна була справжнім майстром: вона не змушувала Емелі перевдягатися по сто разів. Здавалося, речі самі «підлітали» до дівчинки, приміряючись на ходу. Емелі лише встигала крутитися перед дзеркалом.
* **Ніжно-зелена сукня**, що робила її схожою на лісову німфу.
* **Зручні штани та яскраві худі** для прогулянок біля альтанки.
* **Стильні черевички**, які зовсім не тиснули.
Яніна уважно стежила за реакцією дівчинки. Якщо Емі хоча б трішки хмурилася — річ миттєво відлітала назад на поличку. Вони впоралися за дві години, і гардероб Емелі оновився повністю.
Але на цьому сюрпризи не закінчилися. У сусідньому відділі на них чекала канцелярія. Це був рай для майбутньої першокласниці:
* **Зошити в косу лінійку** з обкладинками, що переливалися на сонці.
* **Ручки**, які писали так легко, наче самі знали правильні букви.
* **Акварельні фарби**, в яких кольори здавалися живими.
Коли останній пакунок був зібраний, Емелі відчула таку легкість, якої не відчувала ніколи в місті. Вона виходила з магазину з новеньким рюкзаком на плечах, у якому вже лежав перший щоденник. Попереду була дорога назад до «Ріки», де чекала яблуня, що співає, і ціле життя, сповнене магії.
— Ну що, — підморгнув дідусь, завантажуючи численні пакунки в багажник. — Тепер ми точно готові до школи. Залишилося лише одне — повернутися додому і відсвяткувати початок твоєї великої пригоди!