Глава 15

Лютий у Гетеборзі завжди відчувався як випробування на міцність. Морози чергувалися з колючими крижаними дощами, і старі труби в будинках, яким було понад сто років, гуділи й стогнали, наче живі істоти, що втомилися від цієї зими. Ранок середи почався для Юнни зі звичної метушні. Вона налила Норі молоко в пластівці, накинула на піжаму теплий халат і побігла до ванної, щоб швидко прийняти душ перед роботою. Вона повернула старий, вкритий вапняним нальотом кран холодної води.

Пролунав різкий, металевий хрускіт. А потім глухий хлопок. Вентиль просто відірвався, залишившись у її руці, а з труби під скаженим тиском вдарив товстий струмінь крижаної води. Вона вдарилася об стіну, миттєво заливаючи підлогу, розбризкуючись на дзеркало, рушники і саму Юнну.

— О Боже! — скрикнула вона, відсахуючись. Крижана вода миттєво просочила халат. Юнна кинулася назад, намагаючись затиснути трубу рушником, але тиск був занадто сильним. Рушник вирвало з рук. Вода з лякаючою швидкістю розтікалася по плитці, прямуючи до порогу, де починалася стара дерев'яна підлога коридору.

Вона впала на коліна, намагаючись намацати під раковиною головний вентиль перекриття води у квартирі. Її пальці ковзали по іржавому металу. Вона вчепилася в нього обома руками, стиснула зуби і рвучко повернула. Різьба, яка не бачила мастила кілька десятиліть, жалібно скрипнула і зірвалася. Вентиль прокрутився вхолосту. Вода продовжувала бити фонтаном.

— Мамо! Що там? — з кухні визирнула перелякана Нора.

— Норо, кидай рушники на підлогу біля дверей ванної! Швидко! — крикнула Юнна, відчуваючи, як накочує справжня паніка. У старому будинку з дерев'яними перекриттями потоп означав катастрофу не лише для неї, а й для сусідів.

Для Бйорна. Ця думка змусила її серце впасти. Вона заливала його ідеальну, вивірену тишу, його свіжополіровані меблі, його майстерню. Юнна вискочила з ванної, мокра наскрізь, і кинулася до вхідних дверей. Вона не встигла добігти. У двері різко постукали. Юнна відчинила. На порозі стояв Бйорн. Він був у робочих штанях, на його плечі висів важкий розвідний ключ, а в очах не було ані краплі паніки чи злості, лише максимальна концентрація.

— З моєї стелі в коридорі капає, — коротко сказав він, минаючи її і швидко проходячи до ванної. Він навіть не звернув уваги на те, що його робочі черевики залишають сліди на її килимі.

Він зазирнув у залиту ванну, побачив зірваний вентиль під раковиною і миттєво оцінив ситуацію.

— Тут не перекрити. Різьба мертва, — його голос перекрив шум води. — Я спускаюся в підвал на центральний стояк. Киньте всі ковдри, які маєте, на підлогу, щоб зупинити потік у коридор.

Він розвернувся і вибіг на сходи. Юнна з Норою гарячково кидали на підлогу старі рушники, покривала і навіть зимові куртки. За три нескінченно довгі хвилини гудіння в трубах раптом стихло. Струмінь перетворився на струмочок, а потім і зовсім вичерпався, залишивши по собі лише дзвінке капання і калюжі. Бйорн повернувся за п'ять хвилин. Він мовчки переступив через барикаду з мокрих ковдр, зайшов до ванної і присів навпочіпки, оглядаючи трубу. Юнна стояла в коридорі, тремтячи від холоду в мокрому халаті. Їй хотілося провалитися крізь землю.

— Бйорне, я... я все відшкодую, — її голос дрижав. — Ваша стеля... Я викличу сантехніка прямо зараз, я заплачу за ремонт. Мені так шкода.

Бйорн повільно підвівся і вийшов до неї. Він подивився на її посинілі губи, на мокре волосся, що прилипло до щік, потім на здутий паркет у коридорі.

— Сантехнік із муніципальної служби приїде не раніше завтрашнього ранку. Трубу треба зрізати і варити нову. Підлогу у ванній доведеться піднімати, щоб просушити перекриття, інакше піде грибок, — він говорив це як діагноз, без емоцій. А потім подивився їй просто в очі. — У вас тут не буде води мінімум три дні. І буде дуже сиро.

Юнна обхопила себе руками, намагаючись зупинити тремтіння.

— Ми... ми поїдемо в готель. Я зараз щось знайду.

Бйорн тихо, але дуже вагомо зітхнув. Він дістав із кишені чисту бавовняну хустинку і мовчки простягнув їй, щоб вона витерла обличчя.

— Ніяких готелів. Збирайте необхідні речі. Одяг для Нори до школи, ваш ноутбук, зубні щітки. Ви живете в мене, поки труби не замінять.

— Бйорне, ні, ми не можемо так нахабніти... — почала Юнна, але він зупинив її, піднявши велику долоню.

— Ви вже мене залили. Шкоду завдано, — куточок його губ ледь здригнувся, знімаючи напругу цього звинувачення. — Стеля в моєму коридорі переживе. Але я не дозволю вам жити в сирості або витрачати гроші на готель, коли в мене є вільний диван. Тридцять хвилин на збори. Я чекаю внизу.

Це не обговорювалося. Це був наказ, відданий із такою глибокою турботою, що в Юнни просто не залишилося сил сперечатися. За півгодини вони з Норою стояли в коридорі першого поверху з двома рюкзаками. Квартира Бйорна зустріла їх звичним теплом і запахом воску.

— Ви спите в моїй спальні, — Бйорн вказав на двері, за якими Юнна ніколи раніше не була. — Ліжко там велике, поміститеся вдвох. Я перебрався на диван у вітальні.

— Бйорне, це ваше ліжко... — спробувала заперечити Юнна, але він уже повернувся до кухні.

— Диван має ортопедичну основу. Я спав на ньому п'ять років, поки не зробив те ліжко. Розкладайте речі. Я зроблю каву.