Глава 9

Починаючи з понеділка, акустика в квартирі на другому поверсі невловимо змінилася. Юнна ловила себе на тому, що, повертаючись з роботи, вона більше не кидала ключі з гуркотом на тумбочку і не скидала взуття так, щоб воно летіло в різні боки. Вона почала ходити тихіше. Не тому, що боялася завадити суворому сусідові знизу. Бйорн жодного разу не скаржився на їхній шум, а з глибокої, майже підсвідомої поваги до його особистої тиші. Тієї самої тиші, яка в ніч шторму стала для неї надійним укриттям.

У середу ввечері, змиваючи макіяж у ванній, вона зупинилася і прислухалася. Знизу, крізь старі дерев'яні перекриття, долинав ледь чутний, ритмічний звук: шурх... шурх... шурх... Бйорн працював рубанком. Цей звук більше не здавався їй просто фоновим шумом старого будинку; він діяв як метроном, що вирівнював її власне прискорене серцебиття. Юнна витерла обличчя рушником, подивилася на своє відображення і прийняла рішення. Вона мусила відновити баланс. Вона не могла залишатися просто «тією, кого врятували». Їй потрібно було впустити його на свою територію. За пів години Нора, озброєна складеним удвічі аркушем паперу, урочисто спустилася на перший поверх. У записці, написаній квапливим дизайнерським почерком Юнни, значилося: «Борги треба повертати, особливо кулінарні. Лазанья, яку ми не встигли з'їсти через шторм, чекає на вас о 19:00. Сподіваюся, ви не маєте алергії на томати і галасливих сусідів». О 18:15 квартира Юнни нагадувала епіцентр невеликого торнадо.

— Норо, будь ласка, прибери цей пластиковий жах з коридору! — Юнна панічно запихала стоси своїх робочих ескізів у нижню шухляду комода, намагаючись закрити її коліном.

Вона критичним поглядом обвела вітальню. Після мінімалістичної, ідеально вивіреної фортеці Бйорна її власна квартира здавалася вибухом на фабриці фарб. Гірчично-жовтий плед на дивані, зелені керамічні чашки різних форм, розставлені на відкритих полицях, стіна, завішана дитячими малюнками і постерами з виставок, старий килим із геометричним візерунком. Це був еклектичний, яскравий хаос, який вона називала домом. Юнна намагалася створити хоча б ілюзію порядку, вирівнюючи стопки журналів і ховаючи зайві речі, але простір усе одно кричав про її втому, її творчість і її неідеальність.

Рівно о 19:00, секунда в секунду, пролунав короткий зумер дверного дзвінка. Юнна видихнула, поправила волосся і відчинила двері. На порозі стояв Бйорн. Він змінив свою звичну робочу фланель на чисту, темно-синю сорочку з щільної бавовни, закочену до ліктів, і темні джинси. Від нього невловимо пахло свіжим повітрям і деревом.

— Добрий вечір, — сказав він, і його бас знову змусив повітря в коридорі злегка завібрувати.

— Проходьте, будь ласка, — Юнна відступила вбік, впускаючи його.

Тієї ж миті, як Бйорн переступив поріг, простір її квартири ніби стиснувся. Він був занадто великим для її маленького, заставленого речами передпокою. Юнні на секунду здалося, що він зараз неодмінно зачепить головою низько висячу вінтажну люстру, яку вона так любила. Але Бйорн рухався зі своєю звичною, лінивою грацією великого хижака. Він інстинктивно, дуже м'яко нахилив голову і плавно обійшов залишений Норою кросівок, нічого не зачепивши і не розбивши.

— Це тобі, — він простягнув Норі, яка вибігла назустріч, невеликий предмет.

Це був дерев'яний куб, що складався з десятків хитромудро вирізаних деталей, які зчіплювалися між собою без жодного цвяха чи клею.

— Вау! — очі дівчинки загорілися. Вона миттєво покрутила одну з деталей, і куб тихо клацнув, трохи зсунувшись. — Це головоломка?

— Триярусний вузол, — кивнув Бйорн. — Розбирається за сім кроків. Збирається... залежить від терпіння.

Поки Нора захоплено побігла на диван тестувати подарунок, Бйорн пройшов за Юнною на кухню. Він зупинився посеред кімнати, обводячи поглядом яскраві стіни, зелені чашки, магніти на холодильнику. Юнна нервово перебирала пальцями край фартуха. Вона чекала, що в його сірих очах з'явиться поблажливість або роздратування від цього візуального шуму. Але в очах Бйорна не було нічого подібного. Він дивився на кухню так, як дивиться на живе дерево. Для нього цей безлад не був брудом; це були сліди повноцінного, пульсуючого життя, якого так бракувало в його власній ідеальній майстерні. Його погляд зупинився на Юнні, яка метушилася біля духовки, і куточки його губ ледь помітно розслабилися.

— Сідайте, — Юнна вказала на маленький круглий стіл і чотири різнокольорові стільці навколо нього.

Бйорн вибрав яскраво-жовтий стілець. Він сів дуже обережно, ніби перевіряючи конструкцію на міцність. Контраст між його масивною фігурою в темному одязі та цим легковажним лимонним пластиком був настільки комічним, що Юнна ледь стримала нервовий смішок. Вечеря почалася. Лазанья дійсно вдалася, і Бйорн їв із мовчазним, але очевидним задоволенням, яке було найкращим компліментом для кухаря. Розмова текла повільно, переважно завдяки Норі, яка розповідала про свої спроби розібрати дерев'яний вузол. Юнна поступово розслаблялася, відчуваючи, що Бйорн не засуджує ні її їжу, ні її яскраві тарілки. І саме в цей момент, коли напруга майже зникла, стався інцидент. Нора випадково перекинула склянку з водою. Калюжа почала швидко розтікатися по столу в бік Бйорна.

— Ой! Зараз, я витру! — Юнна підскочила зі свого місця, різко потягнувшись до верхньої кухонної шафки, де лежали паперові рушники. Вона рвучко потягнула дверцята на себе.

Петля на цих дверцятах розхиталася ще півроку тому. Юнна все обіцяла собі викликати майстра, але постійно забувала або не мала грошей. Цей різкий рух став для старого металу останнім. З гучним хрускотом верхня петля вирвалася з ДСП. Дверцята похитнулися і, зірвавшись із нижнього кріплення, полетіли прямо Юнні на голову. Вона інстинктивно заплющила очі і пригнулася, піднявши руки. Але удару не було. Пролунав лише глухий стукіт дерева об живу плоть. Юнна розплющила очі і побачила перед собою широку долоню Бйорна. Він навіть не встиг підвестися повністю: просто блискавично, не втрачаючи спокою, перехопив падаючі дверцята в повітрі за міліметр від її обличчя.