Глава 8

Пробудження Юнни було повільним, наче виринання з глибокої, теплої води. Спочатку повернулися звуки: замість лютого виття шторму за вікном чулося лише рівномірне, втомлене шарудіння дощу по шибках. Потім прийшли запахи. Повітря більше не пахло тривогою і холодом. Воно було наповнене густим, затишним ароматом свіжозвареної кави, розтопленого вершкового масла та підсмаженого хліба. Юнна розплющила очі. Стеля над нею була чужою: рівні дерев'яні балки замість звичної білої штукатурки. Знадобилося кілька секунд, щоб усвідомити: вона лежить у глибокому шкіряному кріслі, підібгавши під себе ноги. Вогонь у чавунній печі давно згас, залишивши по собі лише тьмяне червонувате світіння вугілля, але в кімнаті було неймовірно тепло. Юнна відчула на своїх плечах вагу. Це був товстий вовняний плед кольору темної хвої. Вона точно пам'ятала, що ввечері його на ній не було. Хтось і вона чудово знала, хто саме – обережно вкрив її вночі, поки вона спала безпробудним сном виснаженої людини.

Вона повернула голову. На дивані, загорнувшись у свій плед, солодко сопла Нора. Бйорна в кімнаті не було. Він залишив їм простір, відступивши на кухню, щоб не бентежити її в перші хвилини пробудження. Юнна обережно скинула з себе вовну, поправила зім'ятий за ніч одяг і провела руками по обличчю. Їй раптом стало нестерпно соромно. Вона, доросла, самостійна жінка, просто «вимкнулася» в чужому домі, окупувавши територію чоловіка, з яким ледве почала спілкуватися. Вона тихо підвелася і на шкарпетках пройшла до відкритого отвору кухні. Бйорн стояв біля плити (яка, вочевидь, працювала від невеликого туристичного газового балона, схованого в шафці). Він був у чистій сірій футболці, зібраний, спокійний, наче й не спав зовсім. Його великі руки з дивовижною спритністю перевертали на сковорідці скибочки хліба, що підрум'янювалися до золотистої скоринки.

— Доброго ранку, — тихо сказала Юнна, зупинившись на порозі. Вона перехрестила руки на грудях, намагаючись займати якомога менше місця. — Бйорне, мені так незручно. Я не планувала засинати. Ми буквально вдерлися у ваш дім, зайняли ваші меблі... Я навіть не знаю, де ви спали. Мені дуже шкода.

Бйорн повільно обернувся. У сірому ранковому світлі, що пробивалося крізь жалюзі, його очі здавалися кольору мокрого асфальту. Він вимкнув газ, витер руки рушником і зробив крок до неї.

— Юнно, — його голос був низьким, ще трохи хрипким від мовчання. Він зупинив її потік виправдань так само легко, як зупинив його тоді, у пральні. — Люди не просять вибачення за те, що їм потрібно було дихати. Ви втомилися. Ви спали. Це правильна механіка тіла.

Він не став розповідати, що сам провів половину ночі на жорсткому стільці в майстерні, читаючи креслення. Він просто підійшов до столу і відсунув для неї важкий дерев'яний стілець.

— Сідайте. Яйця, хліб, трохи кропу. Найкраще паливо для ранку понеділка.

Вона сіла, відчуваючи, як сором відступає перед його непохитним спокоєм. На столі, поруч із її тарілкою, вже стояв її знайомий чорний термокухоль.

— Я заварив туди вашу каву, — Бйорн кивнув на термос. — Ту, з якою ви зазвичай біжите на трамвай. Щоб не втрачали час.

Юнна обхопила кухоль долонями. Ця дрібниця – він запам'ятав її ранкову рутину і підготував усе заздалегідь, вразила її більше, ніж якби він накрив стіл делікатесами. З вітальні почулося шарудіння, а потім м'які кроки. На кухню, потираючи очі кулаками, зайшла Нора. Її волосся стирчало в різні боки кумедним гніздом. Вона озирнулася навколо з явним задоволенням.

— Ого. А тут круто пахне, — констатувала вона, залазячи на вільний стілець. Вона подивилася на Бйорна з абсолютною довірою дитини, яка знає, що знаходиться на безпечній території. — А у вас там книга лежить, про мости. Ви вмієте будувати мости?

— Тільки маленькі, — куточок губ Бйорна ледь помітно здригнувся, коли він ставив перед дівчинкою тарілку. — Їж.

Сніданок минав у тій самій комфортній, м'якій напівтемряві. За вікном займався похмурий ранок, але тут, на кухні Бйорна, час ніби зупинився. Юнна пила каву і спостерігала, як Нора серйозно розповідає сусідові про те, що сьогодні на природознавстві вони вивчатимуть будову листя. Бйорн слухав уважно, час від часу вставляючи короткі, але точні коментарі. Це було так правильно. Так схоже на справжню родину, якої в них ніколи не було. І саме в цей момент, коли Юнна дозволила собі розслабитися, магія розлетілася на друзки.

У квартирі пролунав різкий, гучний звук: гудіння трансформатора. Тієї ж секунди всі лампи, які залишилися увімкненими з учорашнього дня, спалахнули сліпучим, безжальним штучним світлом. Холодильник у кутку різко завібрував, відновлюючи роботу. Світло вдарило по очах, вихоплюючи кожну пилинку в повітрі, кожну тінь від втоми на обличчі Юнни, кожну реалію ранку понеділка.

Аварійні служби полагодили лінію. Це яскраве світло діяло як сигнал будильника. Воно недвозначно кричало: казка закінчилася, час повертатися до реальності. У Юнни є робочі дедлайни, у Нори – школа, а Бйорну потрібно повертатися до своїх замовлень. Ілюзія їхнього ізольованого укриття розчинилася в електричному сяйві. Юнна швидко закліпала, відсовуючи тарілку.

— Ох. Нам... нам треба збиратися, Норо. Тобі ще перевдягатися у форму, а квартира, мабуть, крижана.

Метушня повернулася. Вони швидко зібрали речі, склали пледи. Юнна стояла біля вхідних дверей, стискаючи в руках свій термокухоль. Бйорн стояв навпроти. У яскравому світлі лампи в коридорі дистанція між ними знову здавалася соціально обумовленою.