Тиша між світами

61 глава.Операція «Врятувати Софію»2

 

 

Операція «Врятувати Софію»

Наступного дня я вперше побачила Софію.

Ми домовилися, що я прийду до місцевого центру допомоги як волонтерка. Керрі подбав про те, щоб мене познайомили з координаторкою, яка вже працювала з родинами у складних обставинах. Вона мала пояснити Софії, яку підтримку можна отримати, не змушуючи її ні до чого.

Естер залишилася зі мною. Вона не могла допомогти з розмовою, але її присутність чомусь заспокоювала.

Софія прийшла трохи пізніше.

На вигляд їй було близько двадцяти п’яти. Темне волосся зібране в недбалий хвіст, під очима залягли тіні, а на руках вона тримала маленьку дівчинку в рожевій курточці.

Дівчинка ховалася за мамине плече й розглядала всіх великими очима.

— Це Софія, — представила нас координаторка. — А це Амелія. Вона сьогодні допомагатиме нам із дитячою кімнатою.

— Добрий день, — тихо привіталася я.

— Добрий, — відповіла Софія.

Її голос звучав обережно. Ніби навіть звичайна розмова могла стати причиною неприємностей.

Я присіла, щоб опинитися на рівні маленької дівчинки.

— А як тебе звати?

— Міла, — прошепотіла вона.

— Дуже приємно, Міло. А ти любиш малювати?

Дівчинка несміливо кивнула.

— Тоді, здається, у нас є дещо спільне. Я теж люблю.

Це була неправда. Точніше, я не дуже вміла малювати. Але іноді для початку розмови зовсім не обов’язково бути художницею.

— Можна я покажу тобі кольорові олівці? — запитала я.

Міла глянула на маму. Софія ледь помітно кивнула.

Ми пішли до дитячої кімнати.

Там було затишно: невеликий столик, кілька стільців, коробки з іграшками та полиця з книжками. Я дістала альбом і розклала олівці.

— Можемо намалювати що завгодно. Будинок, квіти, котика… Навіть дракона, якщо захочеш.

— Дракона! — раптом пожвавішала Міла.

— О, тоді нам знадобиться багато зеленого кольору.

Дівчинка засміялася.

Я краєм ока помітила, як Софія вперше за весь час трохи розслабила плечі.

Вона сіла неподалік і спостерігала за донькою.

— Ви часто приходите сюди? — запитала я, не відриваючись від малюнка.

— Ні. Сьогодні вперше.

— Сподіваюся, вам тут сподобається. Тут можна просто побути, випити чаю, поговорити. Ніхто не вимагатиме від вас розповідати те, чого ви не хочете.

Софія опустила погляд.

— Це добре.

Я не стала продовжувати. Деякі слова потрібно залишити людині наодинці з її думками.

Міла тим часом намалювала величезного зеленого дракона з рожевими крилами.

— Дивись, мамо!

— Гарний, сонечко.

— Він буде тебе захищати!

Софія усміхнулася й погладила доньку по волоссю.

— Тоді він має бути дуже сильним.

Я відчула, як Естер поруч ледь помітно напружилася.

Можливо, Софія й сама не усвідомлювала, скільки болю приховувалося за цими простими словами.

Але я не хотіла поспішати.

Не сьогодні.

Коли Міла побігла вибирати ще один альбом, Софія залишилася зі мною біля столика.

— Вона останнім часом майже не сміялася, — несподівано сказала жінка.

Я подивилася на неї.

— Діти дуже тонко відчувають настрій дорослих.

— Я намагаюся, щоб вона нічого не помічала.

Софія нервово поправила рукав светра.

— Просто в нас зараз непростий період.

Я не запитала, що саме вона мала на увазі.

— Вам не обов’язково вдавати, що все добре, — тихо промовила я. — Принаймні тут.

Вона довго дивилася на мене, ніби намагалася зрозуміти, чи справді мені можна довіряти.

— Ви не знаєте, який він насправді, — нарешті сказала Софія.

Я не відвела погляду.

— Можливо, не знаю. Але я хочу почути саме вас. І якщо колись ви захочете розповісти, я вислухаю.

Софія нічого не відповіла.

Лише міцніше стиснула пальці.

І цього разу я помітила те, що раніше ховалося під довгими рукавами.

На її зап’ясті був синець.

Я не стала дивитися на нього довше, ніж потрібно. Не хотіла, щоб вона відчула себе викритою.

Але всередині мене щось неприємно стиснулося.

Марія мала рацію.

Її доньці справді потрібна була допомога.

Я відвела погляд до альбому, щоб не змушувати Софію почуватися ніяково.

— Знаєте, — сказала я, беручи олівець, — у мене є одна пропозиція.

— Яка?

— Може, ми зробимо для Міли маленьку книжку казок? Вона малюватиме героїв, а я допоможу придумати їм історію.

Софія здивовано глянула на мене.

— Вона б хотіла.

— Тоді домовилися.

Міла саме повернулася з новим альбомом і почула останні слова.

— Я хочу казку про дракона!

— Чудово. А як його звати?

Дівчинка замислилася.

— Ричард!

Я ледве стримала сміх.

— Дуже поважне ім’я для дракона.

— Він буде добрий. І великий. І нікого не ображатиме.

— Найкращий дракон із можливих, — погодилася я.

Міла задоволено закивала й почала малювати.

Трохи згодом Софія підвелася.

— Нам уже час.

— Звичайно. Я не затримуватиму вас.

Вона допомогла доньці одягнути курточку, зібрала речі й уже біля дверей раптом зупинилася.

— Амеліє?

— Так?

— Ви завтра будете тут?

Я усміхнулася.

— Якщо захочете, я прийду.

Софія кивнула й вийшла разом із донькою.

Я ще кілька секунд дивилася їм услід.

— Вона повернеться, — тихо сказала Естер.

— Сподіваюся.

— Ти їй сподобалася.

— Це добре. Але мені хотілося б, щоб вона не просто поверталася заради малюнків.

Естер подивилася на мене.

— Вона ще не готова говорити.

— Знаю.

Я прибрала олівці й закрила альбом. На останній сторінці залишився малюнок Міли: великий зелений дракон із рожевими крилами. Поряд дівчинка намалювала двох людей — себе й маму. Вони трималися за руки.

Я обережно перегорнула сторінку, щоб малюнок не загубився.

Коли ми вийшли надвір, на телефон прийшло повідомлення від Керрі.

«Як пройшла зустріч? І, будь ласка, цього разу без самостійних рятувальних операцій».




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше