Тиша між світами

54 глава.Сто одна троянда

Сто одна троянда

Коли Амелія повернулася до вітальні після розмови з друзями, вона ще подумки перебирала все, що вони обговорили. Попереду було багато запитань, на які їм належало знайти відповіді, але зараз хотілося хоча б ненадовго відволіктися.

Схоже, доля вирішила допомогти їй у цьому.

У двері пролунав дзвінок.

— Я відчиню! — озвалася Лія, яка саме проходила повз передпокій.

Вона відчинила двері й завмерла.

На порозі стояв кур'єр із величезним букетом червоних троянд. Квітів було так багато, що за ними майже не було видно його обличчя.

— Доброго дня. Доставка для Амелії Коллінз.

Лія здивовано визирнула з-за букета.

— Для Амелії? А можна дізнатися, від кого?

— На жаль, відправник не залишив свого імені. Але попросив особисто передати одержувачці листівку й подарунок.

— Подарунок? — Лія відразу насторожилася.

— Так. Тут сто одна троянда й невелика коробочка. Усе призначено саме для Амелії Коллінз.

— Сто одна троянда?!

Її вигук, здається, було чути в кожному куточку будинку.

— Перепрошую, — кур'єр трохи відсторонив букет. — Мені потрібно, щоб одержувачка підтвердила отримання.

— Звісно! Зараз покличу!

Лія навіть не подумала відходити від дверей. Вона просто повернула голову й гукнула на весь будинок:

— АМЕЛІЄ! ТУТ ДЛЯ ТЕБЕ ЩОСЬ НЕЙМОВІРНЕ!

— Ліє, що там сталося? — долинуло з вітальні.

— Ти сама маєш це побачити!

За кілька секунд у передпокої з'явилася Амелія. За нею прийшли Еліза, Деніз і Сельвія, яким теж стало цікаво, через що здійнявся такий галас.

Амелія зупинилася, побачивши кур'єра з величезним букетом.

— Добрий день, — привіталася вона, розгублено переводячи погляд із чоловіка на троянди. — Це… мені?

— Так, пані Коллінз. Для вас доставили сто одну червону троянду й подарункову коробочку. Відправник попросив передати, що це подяка за торт, який ви йому надіслали.

Амелія завмерла.

— За торт?

— Саме так. Також він залишив для вас особисте повідомлення. Ось листівка.

Кур'єр простягнув їй невелику світлу картку, а потім попросив підтвердити отримання доставки.

Амелія підписала документ, усе ще не до кінця розуміючи, що відбувається.

— Дякую, — тихо промовила вона.

— Гарного дня, пані Коллінз.

Коли кур'єр пішов, Лія повільно зачинила двері.

Кілька секунд вона мовчки дивилася на Амелію, потім на букет, а тоді знову на Амелію.

— Ну?

— Що «ну»? — розгубилася та.

— Амеліє, ти щойно отримала сто одну троянду! І ти збираєшся просто стояти тут, ніби тобі доставили рахунок за електрику?!

Амелія не стримала сміху.

— А що ти пропонуєш? Стрибати до стелі?

— Для початку розповісти, хто тобі надсилає такі подарунки!

— Якби я знала!

— Як це — не знаєш? Тобі ж щойно сказали про торт!

Еліза обережно торкнулася однієї з оксамитових пелюсток.

— Сто одна троянда… Я ніколи не бачила стільки квітів в одному букеті.

— А я ніколи не бачила, щоб людина так швидко забувала, як дихати, — пожартувала Сельвія, поглянувши на Амелію.

— Я дихаю! — заперечила та.

— Поки що, — урочисто заявила Лія. — Але якщо в коробочці виявиться обручка, нам доведеться викликати лікаря.

— Ліє!

— Що? Я хвилююся за твоє здоров'я!

Амелія похитала головою, хоча усмішка ніяк не сходила з її обличчя.

— Ходімо вже до вітальні. Не будемо тримати ці квіти в передпокої.

Лія відразу підхопила букет.

— Нарешті! А то я вже боялася, що доведеться самій усе розслідувати.

— Ти й так збираєшся це робити, — зауважила Еліза.

— Звичайно. Хтось же повинен!

Знайти відповідну вазу виявилося непростим завданням. Звичайні посудини були надто маленькими для такого букета, тож зрештою довелося принести велику вазу, яку зазвичай використовували для особливих випадків.

Коли троянди нарешті влаштували на столі, кімната наповнилася їхнім ніжним ароматом.

Амелія сіла поруч і ще раз поглянула на квіти. Вони були неймовірно красивими. Насичено-червоні пелюстки здавалися оксамитовими, а крапельки води на них виблискували в денному світлі.

Їй іще ніколи не дарували такого величезного букета.

Та найбільше її дивувало не це.

Хтось запам'ятав її добрий вчинок. Хтось захотів подякувати їй особисто, нехай навіть і не назвав свого імені.

— Ну все, — урочисто оголосила Лія, влаштувавшись навпроти. — Тепер читаємо листівку.

— Ти поводишся так, ніби отримала запрошення на королівський бал, — усміхнулася Амелія.

— А хіба ні? Подивися на це! Сто одна троянда! Як я можу залишатися спокійною?

— Можливо, спробувати хоча б хвилину не кричати?

— Ні, це вже занадто складне завдання.

Еліза помітила картку в руках Амелії.

— Ну що там написано?

Амелія розгорнула листівку.

На ній було лише кілька рядків:

«Дякую за торт. Я дуже хотів би особисто подякувати тій, хто його надіслав».

Жодного підпису.

Кілька секунд дівчата мовчали, намагаючись осмислити прочитане.

— Тобто він знає, що торт надіслала ти, — нарешті промовила Еліза.

— Схоже на те, — відповіла Амелія.

— І замість того, щоб просто сказати «дякую», надіслав сто одну троянду? — перепитала Лія.

— Ти так говориш, ніби це щось погане.

— Звичайно, ні! Це прекрасно! Але я хочу знати, хто він!

— А якщо він просто хотів віддячити? — припустила Сельвія.

— Тоді чому не залишив імені?

— Можливо, хотів зробити сюрприз.

— Або боїться показати своє обличчя, — не вгавала Лія.

Амелія знову засміялася.

— Ти вже вигадала йому цілу біографію.

— Я лише розглядаю всі можливі варіанти.

— Тоді розглянь іще один: він просто соромиться.

Лія замислилася.

— Гаразд. Цей варіант мені подобається більше. Сором'язливий таємний шанувальник — це набагато романтичніше.

— Хто сказав, що він мій шанувальник? — Амелія відчула, як щоки починають теплішати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше