48 глава.Чому мене не бачать?

Амелія йшла поруч з Елізою, обговорюючи покупки, які їм ще потрібно було зробити. Вулиця жила звичним життям: хтось поспішав на роботу, хтось розмовляв телефоном, а біля невеликої крамниці жінка намагалася вгамувати неслухняну дитину.

— Перепрошую! Ви мене чуєте?

Амелія зупинилася.

Перед нею стояла дівчина. Довге волосся трохи сплуталося, одяг був пом'ятий, а на обличчі застиг такий щирий розпач, що Амелія мимоволі відклала думки про покупки.

Дівчина озирнулася на перехожих і знову подивилася на неї.

— Нарешті! Я вже стільки людей зупиняла, а вони просто проходять повз! — Вона нервово всміхнулася. — Скажіть, будь ласка, що тут відбувається? Чому мене ніхто не бачить?

Амелія мовчала кілька секунд.

Вона знала цю розгубленість. Знала, як виглядають очі людини, яка ще не зрозуміла, що світ, до якого вона звикла, більше не відповідає їй взаємністю.

— Мила… — тихо промовила вона. — Ти справді не знаєш?

— А що я маю знати? — Дівчина насупилася. — Я йшла у своїх справах, а потім… Не знаю. Усі мене ігнорують! Я навіть намагалася перейти дорогу, але водій дивився просто крізь мене!

Амелія опустила погляд на мить, збираючись із думками.

— Твоє життя обірвав автомобіль.

Дівчина завмерла.

Навіть шум вулиці, здавалося, на мить віддалився.

— Що?..

— Кілька днів тому про тебе розповідали в новинах, — продовжила Амелія якомога лагідніше. — Я побачила сюжет і зрозуміла, що тобі може знадобитися допомога.

— Ні… — Дівчина похитала головою. — Ні, це якась помилка. Я ж тут. Я ходжу, розмовляю з вами. Якби я померла, то…

Вона не закінчила.

Її погляд повільно опустився на власні руки. Вона піднесла долоню до обличчя, ніби вперше побачила себе.

— То чому я досі тут? — прошепотіла вона.

Амелія зробила крок назустріч.

— Бо іноді душі потрібен час, щоб зрозуміти, що з ними сталося. Ти не мусиш розбиратися в усьому сама.

Дівчина дивилася на неї широко розплющеними очима.

— Ви… справді мене бачите?

— Так, мила. Бачу.

І вперше за останні кілька днів на обличчі Ліадам з'явилося щось схоже на полегшення.

Вона не була самотньою.

Принаймні тепер.