46 глава.Маленький торт

— Ні-ні, Максиме, зачекай! Якщо ти й далі наноситимеш крем із такою швидкістю, у нас нічого не залишиться для прикрашання!

— Залишиться! — упевнено заперечив хлопчик.

Він стояв на стільчику біля кухонного столу й тримав у руці кондитерський мішок. На кінчику його носа красувалася рожева плямка крему, а на щоці виднілася ще одна.

Амелія подивилася на торт.

Потім на Максима.

Потім знову на торт.

— Ти впевнений, що ми прикрашаємо його, а не тебе?

Хлопчик пирснув від сміху.

— Я просто перевіряю, чи смачний крем!

— І який вердикт?

— Треба ще!

— Я так і думала.

Амелія засміялася й простягнула йому чисту серветку.

Вони провели на кухні майже дві години. Спекли маленький бісквіт, приготували крем, а потім узялися за найвідповідальнішу частину — прикрашання.

Максим виявився надзвичайно вимогливим замовником.

Киця мала бути рожевою. Вушка — трикутними. Очі — великими, а хвостик обов'язково повинен був закручуватися.

Напис теж довелося переробити двічі.

— Тепер гарно? — запитала Амелія, показуючи йому результат.

На маленькому бенто-тортику в білій коробочці сиділа рожева киця, а під нею акуратними літерами було написано:

«Моїй найкращій сестрі».

Хлопчик довго дивився на напис.

— Вона зрадіє, — нарешті прошепотів він.

— Обов'язково.

— Ти ж не знаєш Алісу.

— Не знаю, — погодилася Амелія. — Але я знаю, як ти про неї розповідаєш.

Максим опустив очі й обережно торкнувся краєчка коробочки.

— Вона найкраща.

— Тоді їй дуже пощастило мати такого брата.

Він нічого не відповів, але усміхнувся.

І цього разу Амелія не стала приховувати, як сильно їй захотілося його обійняти.

За обідом Максим опинився в центрі уваги всього будинку.

Лія першою принесла йому тарілку з печивом, хоча хлопчик запевняв, що вже наївся крему на кілька днів уперед.

Селвія розповіла йому кумедну історію зі свого дитинства, а Зоріан урочисто заявив, що заради такого важливого торта готовий особисто перевірити якість усіх солодощів у домі.

— А ти завжди так багато їси? — здивувався Максим.

Зоріан приклав руку до грудей.

— Юначе, ти щойно поставив під сумнів мою репутацію!

— А яка в тебе репутація?

Лія захихотіла.

Амелія ледь не вдавилася чаєм.

— Боюся, тобі краще цього не знати, — відповіла вона.

Навіть Емма засміялася.

Вона сиділа поруч з Амелією, спостерігаючи за хлопчиком. Її ніхто не міг побачити, окрім тих, кому дозволяв дар Амелії, але для самої Амелії Емма була такою ж справжньою співрозмовницею, як і всі інші.

— Здається, він уперше за довгий час забув про свої переживання, — тихо зауважила Емма.

Амелія кивнула.

Максим саме намагався пояснити Лії, чому хвостик у рожевої киці на торті має бути закрученим саме в інший бік.

— Він дуже любить сестру, — прошепотіла Амелія.

— Тому й прийшов до тебе.

Емма сумно всміхнулася.

Вона знала, як це — бути відокремленою від звичного життя. Знала, як боляче, коли твоє існування ніби завмирає, а світ навколо продовжує рухатися.

Тому їй не потрібно було пояснювати, чому Амелія так старалася виконати прохання хлопчика.

Коли настав час вирушати, Амелія обережно взяла коробочку з тортом.

— Ну що, готовий?

Максим кивнув.

Але тепер усмішка давалася йому трохи важче.

— Так.

Емма підвелася слідом за Амелією.

— Я поїду з тобою.

Амелія здивовано подивилася на неї.

— Ти впевнена?

— Так. Думаю, йому буде легше, якщо поруч буде хтось, хто розуміє.

Максим несміливо усміхнувся Еммі.

— А ти теж привид?

— Так, — відповіла вона. — Але сьогодні ми говоримо про тебе.

Хлопчик трохи подумав, а тоді кивнув, наче така відповідь цілком його влаштовувала.

Незабаром Амелія вийшла з будинку. Емма пішла поруч, а Максим тримався біля них, раз у раз поглядаючи на коробочку з тортом.

Дорога виявилася довшою, ніж Амелія очікувала.

Максим сидів поруч із нею на задньому сидінні. Емма влаштувалася поряд, і лише Амелія могла бачити їх обох. З боку могло здатися, що дівчина просто їде сама, зосереджено тримаючи руки на кермі.

Максим раз у раз поглядав на коробочку, ніби боявся, що вона раптом зникне.

— А якщо Аліса не захоче його їсти? — запитав він.

— Тоді ми залишимо їй вибір, — відповіла Амелія.

— А якщо вона розсердиться?

— Чому? — тихо запитала Емма.

Максим опустив голову.

— Бо мене немає.

Ці слова зависли в салоні.

Емма відвела погляд до вікна, а Амелія міцніше стиснула пальці на кермі.

— Максиме, — промовила вона якомога лагідніше, — твоя сестра може сумувати, сердитися, плакати. Вона може навіть не знати, що відчуває. Але ти не зробив нічого поганого тим, що помер.

Хлопчик довго мовчав.

— Я знаю.

Проте голос його звучав так, ніби він досі намагався в це повірити.

Емма обережно поклала руку йому на плече. Максим здригнувся від несподіванки, а потім подивився на неї.

— Ти дуже хороший брат, — сказала вона. — І те, що ти зараз робиш для Аліси, важливо. Але пам'ятай: ти не відповідаєш за весь її біль. Ти можеш любити її, навіть якщо не можеш залишитися поруч.

Максим мовчки кивнув.

Амелія не стала додавати нічого. Деякі слова потребували часу, щоб осісти в серці.

Коли автомобіль нарешті зупинився біля невеликого будинку, Максим завмер.

За вікнами було тихо. 

Амелія взяла коробочку.

Емма вийшла слідом.

Вони піднялися сходами й постукали.

Минуло кілька секунд.

Потім почулися кроки.

Двері відчинилися.

На порозі стояла дівчина-підліток — худенька, із темним волоссям, недбало зібраним у хвіст. На ній була завелика домашня кофта, а під очима залягли тіні, які не пасували її юному обличчю.

Вона здивовано подивилася спочатку на Амелію, потім на Емму.

— Так? Вам когось покликати?