28 глава

Наступного ранку Амелія знайшла Елісію в саду.

Дівчинка сиділа на лавці, загорнувшись у теплий кардиган. Вона спостерігала за метеликами, які кружляли над квітами, і час від часу усміхалася.

Та коли Амелія підійшла ближче, помітила, як Елісія притиснула руку до грудей.

— Знову погано?

Дівчинка похитала головою.

— Не так, як раніше. Просто іноді мені стає важко.

Амелія сіла поруч.

Вона знала, що самої її присутності недостатньо, аби Елісія почувалася добре постійно. І хоча вони ще не розуміли природи цієї незвичайної сили, одна річ уже була очевидною: поруч із нею дівчинка могла жити так, як інші діти.

Амелія торкнулася кулона на шиї.

— Елісіє, я хочу тобі дещо подарувати.

— Мені?

— Тобі.

Вона зняла прикрасу й поклала на долоню дівчинки.

Елісія здивовано подивилася на неї.

— Але це ж твоя прикраса!

— Так. Родинна реліквія. Вона багато років була зі мною, а тепер я хочу, щоб ти трохи поносила її.

— Чому?

Амелія усміхнулася.

— Бо я помітила, що вона реагує на твою присутність. Можливо, зможе допомогти тобі й тоді, коли мене не буде поруч.

Елісія обережно торкнулася кулона.

На мить срібний метал засвітився м'яким світлом. Дівчинка глибоко вдихнула, а напруження в її плечах зникло.

— Тату! — покликала вона.

Керрі, який саме виходив із будинку, відразу прискорив крок.

— Що сталося?

— Подивися!

Елісія підняла кулон.

— Амелія подарувала його мені!

Керрі перевів погляд на прикрасу. Його обличчя змінилося.

— Амеліє… Ти впевнена?

— Так.

— Ти розумієш, що це може бути дуже важлива річ для твоєї родини?

— Розумію. Але зараз вона може допомогти Елісії. І я хочу, щоб вона мала шанс жити нормально, навіть коли я займаюся своїми справами.

Керрі довго дивився на дівчину, а потім схилив голову.

— Я не забуду цього.

— Тоді почніть із того, щоб більше не спалювати яйця на кухні.

— Амеліє! — обурився він.

Елісія розсміялася.

І цього разу сміх не перервався через біль.

Коли вони повернулися до будинку, Зоріан чекав на них у вітальні.

Він уже знав про кулон.

— Ти віддала його дитині, яку знаєш лише кілька днів, — сказав він.

Амелія сіла навпроти.

— Вона потребує допомоги.

— А якщо прикраса не повернеться до тебе?

— Тоді ми знайдемо інший спосіб.

Зоріан замовк, а потім усміхнувся.

— Твоя бабуся відповіла б так само.

Амелія відчула тепло в грудях.

Вона не знала, чи зможе повернути кулон собі. Не знала навіть, чи вистачить його сили надовго.

Але вона знала, що вчинила правильно.

Того дня Керрі підтвердив, що вони з Елісією залишаться в маєтку. Дівчинці потрібні були спокій, підтримка й можливість бути поруч з Амелією, поки вони шукатимуть спосіб допомогти їй остаточно.

І тепер у старому родовому маєтку стало на двох мешканців більше.

Сельвія вже подумувала, як перерозподілити кімнати.

Зоріан намагався звикнути до того, що його онука виросла без нього.

Керрі вчився жити в домі, де ніхто не боявся сказати йому правду.

А Елісія вперше засинала, не думаючи про те, наскільки важким буде наступний день.

На її шиї тихо світився кулон.

І далеко за межами їхнього світу хтось відчув, як давня родинна сила змінила свого носія.

Хтось, хто знав справжнє призначення цієї прикраси.

І хто дуже давно чекав, коли вона знову прокинеться.