12 глава

Зранку всі зібралися на кухні. Амелія щойно зняла зі сковороди останні млинці, а Лія вже тягнулася по добавку.

— Якщо ти так і далі готуватимеш, я ніколи звідси не виїду, — заявила вона.

— Ти й так не збиралася, — нагадала Сара.

— Не руйнуй мої мрії.

Емма тихенько засміялася, а Естер зосереджено розглядала свій млинець, наче намагалася запам'ятати кожну дрібницю цього смаку.

Останнім часом сила Амелії зростала. Тепер привиди могли відчути смак їжі, і звичайний сніданок перетворився на маленьке диво.

Саме тоді з боку сходів долинув стукіт.

Кроки.

Виразні, швидкі, цілком справжні.

Лія завмерла з виделкою в руці.

— Хто це?

Амелія прислухалася.

— Не знаю. Але бабуся-привид так не ходить. Від неї взагалі не чути кроків.

Сходами хтось збіг униз, а за мить у дверях з'явилася жінка.

Молода. Енергійна. З живим блиском в очах і такою впевненою усмішкою, наче вона вже встигла посваритися з половиною світу й залишилася цим задоволена.

Вона оглянула кухню, помітила млинці й одразу попрямувала до столу.

— О, сніданок! А я вже боялася, що після повернення до життя мене зустрінуть лише сльози й драматичні промови.

Лія повільно опустила виделку.

— Перепрошую… хто ви?

Жінка зупинилася.

— Серйозно?

Вона подивилася на Лію, потім на Сару, а тоді розвела руками.

— Мене повернули до життя, а ти скаржишся? Я, між іншим, могла б зараз лежати десь у труні, але натомість стою тут і бачу, що ви навіть не залишили мені млинців!

— Бабусю?! — Сара підхопилася зі стільця.

— О, нарешті! А я вже почала сумніватися у вашій кмітливості.

Лія підвелася й підійшла ближче, розглядаючи її з голови до ніг.

— Але ти виглядаєш…

— Молодою? — підказала жінка. — Дякую, я теж помітила.

— Ні, я хотіла сказати…

— Що я помолодшала? Так. Уяви собі, іноді навіть смерть не заважає жінці мати чудовий вигляд.

Амелія, яка весь цей час мовчки спостерігала за сценою, нарешті заговорила:

— Зачекайте. Ви ж учора були…

— Серед вас? Авжеж. Я чудово пам'ятаю вчорашній вечір і вашу наречену. До речі, сподіваюся, з нею все гаразд.

Жінка сіла за стіл і потягнулася по млинець.

— А тепер поясню вам одну маленьку деталь. Я не збиралася повертатися до життя в такому вигляді, щоб усі одразу впізнали мене. Тож довелося трохи попрацювати над зовнішністю.

Вона поправила волосся й задоволено всміхнулася.

— Ну що, вдало?

Сара витріщилася на неї.

— Ти спеціально змінила зовнішність, щоб ми тебе не впізнали?!

— А ти хотіла, щоб я з'явилася перед вами в тому самому вигляді, в якому ви мене пам'ятаєте? Нудно. До того ж я маю право на маленьке перезавантаження.

— Ти неймовірна, — видихнула Лія.

— Знаю, люба. А тепер передай мед.

Вона відкусила млинець, на мить заплющила очі й задоволено кивнула.

— Оце я розумію — повернення до життя.

Амелія не стримала усмішки.

Але коли їхні погляди зустрілися, жінка ледь помітно змінилася на обличчі.

— А з тобою, дитино, ми поговоримо після сніданку. Є дещо, що я маю тобі розповісти. Про твою бабусю. І про твій дар.

Вона знову взялася за млинці, ніби щойно не перевернула життя всіх присутніх догори дриґом.

— І, будь ласка, цього разу без зайвих запитань до того, як я доїм. Я щойно повернулася з мертвих. Маю право на спокійний сніданок.