ГЛАВА 5. Вибух емоцій

Вечір був тихим, майже нереальним.
Аліна сиділа на лавці в парку, де вони домовились зустрітись з Максимом.
Серце стукотіло так, що здавалося, воно зараз вилетить із грудей.
— Ти прийшла… — сказав він тихо, підходячи ближче.
— Так… — відповіла вона, намагаючись стримати хвилю емоцій.
Їхні руки торкнулися випадково.
І цей дотик розплющив усі зачинені двері всередині Аліни.
Радість. Страх. Біль. Спогади.
Все одночасно.
— Ти знала, що я повернусь? — запитав Максим.
— Я… не знала, — відповіла вона, відвертаючи погляд.
Раптом звук мотору розірвав ніч.
Її чоловік.
Він під’їхав на машині, і його погляд миттєво знайшов Аліну.
— Що тут відбувається?! — різко закричав він, виходячи з машини.
— Я… — почала Аліна, але слова знову застрягли.
Максим зробив крок уперед.
— Все спокійно, — тихо сказав він. — Просто розмова.
Але її чоловік не заспокоювався.
Його голос став холодним, важким:
— Розмова? З ким?
— З… — Аліна замовкла, бо відчула, що кожне слово може стати вибухом.
Серце трималося на краю.
Максим підійшов ще ближче, і в його очах було щось таке, що змушувало стояти стійко, навіть перед бурею.
— Аліно, — сказав він тихо, — я більше не можу мовчати.
— Максим… — прошепотіла вона, і раптом усвідомила, що бажає саме цього — сказати йому все.
Її чоловік різко виставив руку:
— Зараз ти мені поясниш!
— Я не можу… — тихо сказала Аліна. — Не зараз.
В ту ж мить її чоловік схопив її за плече, і тоді все вибухнуло.
— Досить цих ігор! — закричав він.
— І ти досить, — відрізав Максим.
Їхні погляди зустрілися.
Холод протистояв спокою.
Біль і любов одночасно вирували в повітрі.
Аліна відчула, як щось всередині зламалося.
Біль від втрати. Радість від повернення. Страх від конфлікту.
Все перемішалося в один крик душі, який ніхто не чув.
— Я не хочу більше брехати! — закричала вона. — Я не можу жити так, нікого не відчуваючи!
Її чоловік відступив на крок, здивований її різкістю.
— Ти говориш про себе? — холодно спитав він.
— Так! — сказала Аліна. — І цього разу я обираю себе!
Максим простягнув їй руку.
— Підійди, — сказав він тихо.
Вона подивилася на нього.
На чоловіка.
На ніч, що стояла навколо, як свідок цієї битви.
— Це кінець, — тихо промовила вона.
І цього разу було зрозуміло: назад дороги немає.
Тиша після її слів була такою гучною, що здавалося, вона розірве все на шматки.
Максим підняв руку, і їхні пальці зчепилися.
Її чоловік мовчав, але в його очах палала буря.
Аліна нарешті відчула:
життя знову почало бити в її серці.
І цього разу — вона сама вирішує, кому віддати своє серце.