ГЛАВА 4. Вогонь і тиша

Аліна стояла біля входу в кав’ярню, де домовились зустрітись.
Серце билося шалено, кожен удар віддавався у грудях болем і передчуттям одночасно.
Вона чекала.
І не чекала.
В голові вирували тисячі думок, і жодна не була логічною.
Вона чула його голос у пам’яті, відчувала його запах у спогадах, а тепер… він стояв перед нею.
Ті самі очі. Та сама усмішка, що змушувала її сміятися без причини.
— Аліно… — сказав він тихо, і здавалося, час завмер.
— Максим… — ледь видихнула вона.
Вони стояли на відстані, як двоє людей, що одночасно хочуть і бояться наблизитися.
— Ти змінилась, — сказав він.
— І ти теж, — відповіла вона.
Слова були простими, але у них тремтіла емоція, яку ніхто не міг приховати.
І раптом, розмову перервав звук ключів у дверях.
Її чоловік. Той самий, з ким вона прожила роки.
Він зайшов у кав’ярню раптово, не очікуючи зустрічі.
Погляд спочатку зупинився на Аліні, потім впав на Максима.
Тиша висіла важкою плитою.
— Хто це? — суворо запитав він.
Аліна мовчала.
— Максим… — голос її здригнувся. — Я… ми…
Слова застрягли.
— Відмінно, — кинув чоловік, його очі палаючі від злості і здивування одночасно. — Тобі ще не вистачало старих знайомих?
Він підійшов ближче, і Аліна відчула, як всередині щось тріснуло.
Не страх, а лють. Лють, яку вона сама роками тримала під контролем.
— Я не… — почала вона, але Максим підняв руку, ніби зупиняючи її слова.
— Все нормально, — сказав він тихо, але переконливо. — Я піду.
Аліна кивнула, ледве стримуючи сльози.
Її чоловік стояв на місці, спостерігаючи за його відходом, а потім повернувся до Аліни.
— Ти щось приховуєш від мене, — різко сказав він. — Я це відчуваю.
Вона мовчала. Бо що можна відповісти, коли сама ще не знаєш, що відчуваєш?
— Ти більше не та, кого я знаю, — додав він.
— Можливо, — відповіла Аліна тихо, — але це я. І я не можу ігнорувати себе.
Він зітхнув. Ледь помітно.
І в цю мить Аліна зрозуміла: конфлікт тільки почався.
Максим відійшов.
Її чоловік залишився.
І залишилася вона — між двома світу:
колишнім щастям і тією іскрою, яка знову запалила серце.
І одного Аліна була впевнена: назад дороги вже немає.