Розділ 8. Минуле. Викриття правди

Вечір середи видався холодним і туманним. Озеро Ванока майже зникло за сірою пеленою, а світло ліхтарів розпливалося над водою нечіткими жовтими плямами. Джеймс та Еллісон сиділи на бетонному виступі біля причалу. Цього разу між ними майже не залишилося відстані. Її плече торкалося його руки, а пальці переплелися ще дорогою сюди. Після їхнього першого поцілунку минуло кілька днів, і вони ніби навчилися бути поруч, не вимагаючи одне від одного пояснень.

Та Еллісон помічала, що Джеймс останнім часом часто замовкає посеред розмови. Інколи він дивився на воду так, наче думками був далеко звідси. Вона не питала. Пам’ятала, як важко йому було говорити про минуле, і не хотіла перетворювати їхню близькість на допит. Сьогодні він сам вирішив заговорити.

Джеймс крутив між пальцями старий олівець. Кілька разів підносив його до блокнота, але так і не зробив жодного штриха.

— Я нікому цього не розповідав, — нарешті сказав він.

Еллісон повернулася до нього.

— Навіть тим, хто був поруч із тобою тоді?

— Особливо їм.

Він видихнув і потер здоровою рукою потилицю.

— Це сталося в Бостоні, три роки тому. Фінал регіонального чемпіонату. Я був фаворитом, і всі навколо вже вирішили, що знають, чим закінчиться моя кар’єра. Контракти, спонсори, наступні бої… Батько говорив про моє майбутнє так, ніби воно належало йому.

— Він завжди хотів, щоб ти займався боксом?

— Він хотів, щоб я перемагав. Це не зовсім одне й те саме.

Джеймс усміхнувся, але в цій усмішці не було веселощів.

— Коли я виходив на ринг, він сидів у моєму кутку. Після перемог казав, що пишається мною. Я тоді не замислювався, що буде, якщо одного дня я перестану приносити йому приводи для гордості.

Він опустив погляд на праву руку.

— У восьмому раунді я відчував, що виграю. Суперник утомився, я почав ризикувати більше, ніж треба. Під час клінчу ми невдало впали. Він навалився на мене, і я відчув різкий біль у плечі. Почув якийсь хрускіт, але не відразу зрозумів, наскільки все погано.

Еллісон слухала, не перебиваючи.

— Я продовжив бій. Два раунди ще тримався, а потім виграв за очками. Суддя підняв мою ліву руку. Праву я майже не міг підняти самостійно. У роздягальні біль став таким сильним, що я знепритомнів.

Джеймс замовк. Його пальці мимоволі стиснули тканину штанів біля коліна.

— У лікарні виявили серйозне пошкодження зв’язок і нервів. Почалася реабілітація. Лікарі не обіцяли, що я повністю відновлю рухливість руки, а про професійний бокс сказали забути.

— І що зробив твій батько?

— Нічого. Він навіть не зайшов до палати. Я чекав на нього кілька годин, переконував себе, що він просто зайнятий або не знає, що сказати. Потім медсестра повідомила, що він поїхав.

Джеймс криво всміхнувся.

— Мабуть, уперше в житті я зрозумів, що не знаю власного батька. А може, просто нарешті побачив те, чого раніше не хотів помічати.

— Ти пробував із ним поговорити?

— Так. Спочатку. Він відповідав коротко, постійно переносив розмову. А потім перестав брати слухавку. Друзі теж зникли. Дехто писав, що сумує, але ніхто не приходив. За кілька тижнів я перестав відповідати навіть тим, хто ще намагався зв’язатися зі мною.

Він провів долонею по обличчю.

— Я не міг дивитися на боксерські рукавиці. Не міг чути розмов про чемпіонати. Мене дратувало все, що нагадувало про колишнє життя. А найбільше я ненавидів себе. Думав, що якби був обережнішим, сильнішим, розумнішим, то цього не сталося б.

— Але ти не міг передбачити травму.

— Знаю це головою. Не завжди виходить повірити.

Він нарешті подивився на Еллісон.

— Я приїхав до Боулдера, бо тут мене ніхто не знав. Тут я міг бути просто Джеймсом, а не тим хлопцем, який мав стати чемпіоном. Почав редагувати відео, малювати. Спочатку рука швидко втомлювалася, іноді біль повертався так, що я не міг заснути. Але малювання давало мені хоч якесь відчуття, що я ще здатен щось робити.

Він помовчав, а тоді додав:

— Коли я намалював тебе біля озера, то вперше за довгий час не думав про те, чого вже не можу. Я думав про те, що бачу перед собою. І це було… добре.

Еллісон обережно торкнулася його руки.

— Чому ти так довго не розповідав мені?

— Тому що ти могла подивитися на мене інакше.

— Як саме?

— З жалем. Або почати поводитися зі мною так, ніби я крихкий і мене не можна зачепити. Або зрозуміти, що я не той, ким ти мене уявляла, і піти.

Він спробував усміхнутися, та не зміг.

— Я знаю, що це звучить безглуздо. Але я вже бачив, як люди зникають, коли ти перестаєш бути їм потрібним. Не хотів знову через це проходити.

Еллісон накрила його долоню своєю.

— Я не закохалася в тебе через твої перемоги, Джеймсе. І не залишаюся поруч, бо хочу тебе врятувати. Мені подобається людина, яка сперечається зі мною через дурниці, надсилає посеред ночі безглузді меми й робить вигляд, що не хвилюється, хоча потім питає, чи я дісталася додому.