Розділ 3. Невідомість

Еллісон стояла під розлогим деревом на березі озера, ховаючись від дрібного дощу. Вона прийшла сюди раніше, ніж планувала, і тепер уже вкотре запитувала себе, навіщо взагалі це зробила. Чекати на хлопця, який ще вчора поводився з нею так, ніби вона була останньою людиною, з якою він хотів мати справу, — це було зовсім на неї не схоже. Але вона не могла забути той малюнок. Еллісон досі пам’ятала кожну деталь: складки на футболці, пасма волосся, що вибилися з кіс, і власний погляд, який вона сама зазвичай намагалася не помічати. Джеймс побачив її такою, якою вона почувалася останнім часом, хоча вони навіть не були знайомі.

І саме це дратувало найбільше.

Вона не просила його розуміти її. Не просила малювати. Але якщо він справді нічого не відчував, то чому так розлютився, коли вона побачила малюнок? Еллісон перевірила час на телефоні й сховала його назад у кишеню. Дощ посилювався. Вона вже вирішила, що з неї досить цього безглуздя, і зробила крок до стежки, коли помітила знайому постать.

Джеймс ішов із боку пагорба, опустивши голову. На ньому було темне худі, а навушники закривали вуха. Він рухався швидко, наче хотів якомога скоріше дістатися туди, де не доведеться ні з ким розмовляти. Еллісон відчула, як усередині щось напружилося. Вона могла просто піти. Зробити вигляд, що не помітила його, і більше ніколи не згадувати про цю історію. Натомість ступила йому назустріч.

Джеймс побачив її не відразу. Коли ж підняв голову, його крок сповільнився. Він зняв навушники й зупинився за кілька метрів від неї.

— Знову скажеш, що я просто випадково потрапила в кадр? — запитала Еллісон.

Вона намагалася говорити спокійно, але голос усе одно видав її роздратування.

Джеймс насупився.

— Ти що, чекала на мене?

— Не думай про себе забагато. Я прийшла сюди не через тебе.

— Тоді що тобі потрібно?

— Поговорити.

— Нам немає про що говорити.

— Звісно. Ти ж у нас майстер розмовляти з людьми, — кинула вона. — Особливо після того, як нагрубиш їм і втечеш.

Джеймс важко видихнув.

— Якщо ти прийшла сваритися, я не маю на це часу.

— А я не збираюся сваритися. Просто хочу зрозуміти, що з тобою не так.

— Зі мною все нормально.

— Так, я помітила.

Він глянув на неї з роздратуванням.

— Можеш говорити по суті?

Еллісон зробила крок ближче.

— Учора ти повівся як придурок. Я просто похвалила твій малюнок. Чому ти відреагував так, ніби я зробила щось жахливе?

Джеймс відвів погляд до озера.

— Бо я не люблю, коли лізуть у мої справи.

— Я не лізла у твої справи. Я побачила малюнок, який ти сам упустив на землю.

— І я його забрав. На цьому можна було закінчити.

— Можна було. Якби ти не почав поводитися так, ніби я тебе образила.

Він провів рукою по мокрому волоссю.

— Слухай, Еллісон, я переїхав сюди не для того, щоб пояснювати незнайомим людям, що означає кожен мій малюнок.

— Тоді навіщо ти намалював мене?

— Бо ти сиділа навпроти. Я малюю те, що бачу.

Еллісон недовірливо подивилася на нього.

— І все?

— А чого ти очікувала?

— Не знаю. Може, хоча б нормальної відповіді.

— Це і є нормальна відповідь.

— Ти промалював кожну родимку на моєму обличчі. Навіть вираз очей передав. І хочеш сказати, що це просто випадковий малюнок?

— Я художник, а не фотограф. Я звертаю увагу на деталі.

— Ти навіть не знаєш мене, Джеймсе.

— Саме так. Не знаю. І не бачу причин, чому це має змінитися.

Його слова прозвучали холодніше, ніж він, можливо, хотів. Еллісон на мить замовкла. Вона прийшла сюди, сподіваючись отримати бодай якесь пояснення, але тепер знову почувалася так, ніби сама була винна в тому, що взагалі заговорила з ним.

— Знаєш, що найдивніше? — промовила вона. — Ти намалював мене такою, якою я себе почуваю. А тепер удаєш, що взагалі нічого не помітив.

Джеймс повернув до неї голову.

— Ти хочеш, щоб я сказав, що зрозумів тебе з одного погляду? Що ми з тобою якісь споріднені душі? — Він коротко всміхнувся, але в усмішці не було веселощів. — Я тебе не знаю. Ти мене теж. Не треба вигадувати те, чого немає.

— Я нічого не вигадую.

— Тоді чого ти від мене хочеш?

Запитання зависло між ними.

Еллісон і сама не знала, що відповісти. Вона не хотіла, щоб він зізнавався в симпатії чи розповідав про свої почуття. Їй хотілося лише зрозуміти, чому людина, яка змогла так уважно її роздивитися, наступної миті зробила все, щоб відштовхнути.