Тиша Києва
Тиша Києва
Тиша Києва
Тиша Києва, шум машин, комахами повзуть люди у хати. І губляться, і моляться, наче ті плахи, що тікають від холоду. Весни недочекались ми і не сховались від орди. Тишею Києва, болем народу, схрестили мечі, на списах крутять голови. І ми ще сидим, мов кроти в норах! Сліпі і німі, і сіємо горе. Де наша нація!? Де моя країна!? Україно, покажись мені, де ж та твоя сила! Підніми шаблю, тримай щита, ворога поборемо і підем святкувати! Але... Тиша Києва, мов цвинтаря, лежить у могилі землею засипана, бліда і знесилена. Люди сліпі. Сліпі люди, не бачать. Ні. Бачать. І далі ідуть. Де моя нація, де моя країна? Та, яка захистить і дорослого й дитину! Повстане, кайдани розірве! Революція нова? Ні. Зміна ментальності, реальності. І час летить, мов птах у вирій. За сповіддю кожного, нашого письменника, письменниці, художника й поета. Мовчать люди, падають тіла, розкладаються, смердять... І ми ходим біля них наче так і треба. Чекаєм поки маки виростуть, де кров рікою лилася, чекаєм, що калина розквітне де дівоча сльоза впала. А крові все більше, а сліз вдвічі. Кров та отруєна, зморена голодом, сльози ті, холодні, замерзли краплинами. Тиша Києва, міста, столиці... Це так огидно, спостерігати, як люди йдуть повз страждання своїх рідних братів і сестер. Горе це — тиша, що мовчить між людьми.
Відредаговано: 05.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
