Розділ 12. Зірки на її полотні

Клара

Сілвервейл повівав вечірнією тишею, його бруківка блищала під ліхтарями, що сяяли, наче зірки, розкидані по калюжах. Я йшла парком, тримаючи в руках його новий лист із малюнком зірок, а в серці звучали його слова: “Тоді не відпускай.” Його поцілунок учора під ліхтарем досі грів мене — ніжний, але сильний, як хвиля, що обіймає берег. Але тепер, стоячи перед картиною, яку він залишив, я відчувала, як суміш радості й страху переповнює мене. На полотні були мої зірки, моє море, мої гортензії, і я — з рудим волоссям і альбомом у руках. Його пензель оживив мої мрії, але чи готова я повернутися до Клари Вест, яку я сховала п’ять років тому?
Я зупинилася під ліхтарем, де картина чекала мене, оточена пелюсткою гортензії, білою й тендітною, як його слова. Мої пальці торкнулися полотна, і я відчула, як кольори — сірий, як мої очі, і синій, як його погляд — проникають у мою душу. На картині зірки падали в море, їхнє світло відображалося в хвилях, а гортензії гойдалися на березі, ніби шепотіли мої мрії. У центрі була я — з рудим волоссям, що спадає на плечі, із сірими очима, що ловлять зорі, і альбомом, який я так довго ховала. Його вірш, написаний синім, гудів у моїй голові:
Твої зірки падають у моє серце, Кларо,
Вони світять, коли ти поруч, і не гаснуть.
Море тримає нас, як обіцянка,
І я малюю тебе і своїх мріях.
Я стояла, тримаючи полотно, і згадувала, як п’ять років тому сховала Клару Вест — дівчину, що малювала зірки й гортензії, мріяла про галереї, де її картини розповідали б історії. Страх невдачі змусив мене стати Клер, дизайнеркою в “Срібному пікселі”, де мої малюнки слугували чужим історіям. Але його листи, його малюнки, його поцілунки — вони були як ключ, що відчиняв мою душу. Я боялася, що він бачить мене занадто ясно, але водночас хотіла, щоб він не відпускав. Мої пальці стиснули полотно, і я підняла очі, шукаючи його.
І тоді я побачила його — Ноа стояв у тіні дерев, його темне скуйовджене волосся було вологим від вечірньої роси, а очі, глибокі й теплі, дивилися на мене. Він вийшов уперед, його темна куртка гойдалася, як тінь, що рухається за ним. Його присутність була загадковою, але в його погляді я бачила вразливість — ту, що він ховав за листами й малюнками.
— Ти намалював це для мене? — спитала я, мій голос тремтів, окуляри з’їжджали на кінчик носа, і я нервово поправила їх.
Він ступив ближче, його міцні, але ніжні пальці торкнулися моєї руки, що тримала полотно. — Для твоїх зірок, Кларо, — відповів він тихо, його голос був як шепіт хвиль. —Бо ти — Моє море.
Його слова вдарили в моє серце, наче пензель, що малює нове життя. Я згадала, як сховала свої малюнки, боячись, що світ їх не зрозуміє, як відмовилася від мрії бути художницею. Але його картина, його погляд — вони кликали мене повернутися. Я відчула, як сльози підступають до очей, але зупинила їх, стискаючи полотно сильніше.
—  Я не знаю, чи готова я, — прошепотіла я, мої очі затуманилися. — Але твоя картина... Вона як мої мрії. Я боюся, що вони знову розбиються.
Він не відступив. Його рука гладила мою щоку, ніжно поправляючи окуляри, і я відчула тепло його пальців. — Тодв малюй зі мною, Кларо, — сказав він, його голос був м’яким, але впевненим. — Я буду поруч. Твої зірки не розбиються, я обіцяю.
Його слова змусили моє серце танути, і я відчула, як межа між страхом і бажанням починає зникати. Я дивилася в його темно-карі очі, де мерехтіла надія, і ступила ближче. Його подих був теплим, і в ту мить я не могла відірвати погляду. Він нахилився, і його губи торкнулися моїх — ніжно, як зірка, що падає в море, але з пристрастю, що накопичувалася в мені тижнями. Я відповіла, мої руки обвили його шию, і світ навколо — ліхтарі, море, Сілвервейл — зник, залишивши лише нас. Його губи були м’якими, але в них була сила, що змушувала мене відчувати себе живою. Коли ми відсторонилися, його очі світилися, наче зірки на його картині.
— Я тримаю тебе, — прошепотів він, його пальці стиснули мою руку.
Я стояла, тримаючи картину, і відчувала, як Клара Вест повертається. Його пензель став моїм світлом, а його слова — моєю надією. Може, я зможу малювати зірки знову, якщо він буде поруч. Може, його море врятує мої мрії.