15.

По дорозі додому мене розморило і я незчулася, як заснула.

Мені снився такий гарний сон. Мене обіймав чоловік, з яким мені було так приємно, так щемко. І він ніжно мене цілував. Цілував так, як мені подобається. Так напористо, власно, і водночас ніжно, з пристрастю. Я застогнала в його губи від задоволення...

І проснулася. 

Я була в обіймах Богдана, і він дійсно мене цілував.

Та я не стала його відштовхувати. Навпаки притянула його за сорочку ще ближче до себе. Його парфуми були як окреме задоволення. Його широкі плечі я з задоволенням гладила.  Від усього паморочилося в голові. Та я точно знала чого хотіла. Його. 

- Давай піднімемося в квартиру. Там буде зручніше, - відірвався від мене Богдан, погладжуючи ніжно мою шию і щоку своєю великою рукою.

Я не відразу зрозумміла, що він мені каже. Та потім ствердно махнула головою і взяла до рук свою сумочку.

Ми швидко пішли до моєї квартири. Богдан забрав у мене з рук ключі і сам відчинив двері, наче боявся втратити бодай секунду.

Щойно за нами забабахнув замок, уся поспішність кудись зникла. Залишилася лише густа, майже відчутна на дотик напруга. Богдан кинув ключі й мою сумочку на тумбу, навіть не дивлячись туди. Його погляд був прикутий до мене — темний, палкий, але водночас неймовірно ніжний.

Він крок за кроком притис мене до стіни, обережно, ніби я була з кришталю, але з тією чоловічою владністю, від якої підкошувалися ноги. Його великі, теплі долоні лягли на мою талію, проникаючи пальцями під тонку тканину блузки, залишаючи за собою слід із сиротами по шкірі.

— Ти неймовірна... — прошепотів він прямо в мої губи, і його гарячий подих обпік обличчя.

Наші губи знову зустрілися, але тепер це не був квапливий поцілунок. Це була повільна, п'янка розкіш. Він пестив мої губи, вивчав їх, змушуючи мене тихо стогнати й сильніше вплітати пальці в його волосся. Його парфуми, змішані з теплом його тіла, остаточно запаморочили мені голову.

Ніч з ним перетворилася на якусь солодку магію. Кожен його дотик був просякнутий такою увагою й пристрастю, що я забувала, як дихати. Такого чуйного, умілого та водночас гарячого коханця в мене ніколи не було...

На ранок я проспала. Точніше ми обоє проспали. 

На роботі всі помітили, що він мене похапцем привіз, поцілував і поїхав на свою роботу, потім всі звернули увагу на мої розпухші губ та сяючі очі зажоволеної життям жінки.

З бухгалтерії Іринка просто не змогла змовчати:

- Я б з таким чоловіком кожного дня запізнювалась. А можливо і взагалі б звільнилася. Адже ж видно, що цей чоловік не з бідних, і може дозволити своїй жінці не працювати взагалі.

 Я глянула на неї з попередженням в очах. Та Іринка явно переслідувала свої цілі.

- Цікаво, де ж такого красунчика ти зустріла? Бо може і я б туди пішла. Можливо і мене там доля чекає...

-Ірино, в тебе більше немає справ на сьогодні?  - з погрозою в голосі поцікавилася наша начальниця відділу.

- Ой, Ганно Михайлівно, справам ніколи не має кінця! Але ж треба і перерви робити, - стала огризатися Іринка, та через хвилину і слід її остиг.

- Дякую, - я була вдячна літній жінці, яка багато років керувала нашим відділом.

Ганна Михайлівна кивнула й пішла, а я нарешті безсило опустилася в крісло. Серце досі калатало від шпильок Іринки. Та не встигла я завантажити робочу програму, як екран телефона, що лежав поруч, засвітився від сповіщення.

«Вже сумую. Заберу тебе о шостій. Будь готова», — висвітилося на екрані від Богдана.

Дихання знову перехопило, а на обличчі сама собою розцвіла щаслива усмішка. Робочий день лише почався, а я вже рахувала хвилини до його кінця.

Боже, я так давно такого не відчувала... Я дихала...жила... Я знову відчувала...