14.

Я як завжди виходила з офісної будівлі після роботи. Вже другий тиждень поспіль день у день Богдан писав спочатку, що забере мене після роботи, а потім я його бачила на стоянці перед будівлею. І він завжди підходив, обіймав мене, брав за руку і вів до своєї автівки, де на задньому сидінні мене чекав сюрприз. Це міг бути букетик квітів, чи міні тортик, чи якісь тропічні  фрукти, чи просто морозиво. 

Потім він цікавився, чи мені не потрібно куди заїхати. І після всього просто відвозив додому. 

Мене внутрішньо спочатку напрягало це все. Адже підсвідомо я чекала, що він нав'яжеться зайти в квартиру і буде намагатися все перевести в горизонтальну площину ліжка. Тобто буде намагатися переспати зі мною. Але він був спокійним як удав. Цікавився, як пройшов мій день. Відповідав на всі мої питання про його життя. Уважно вислуховував мої жалі та печалі, коли я була не в гуморі. 

До речі він виконав обіцянку. На наступні вихідні, як і обіцяв, покатав на своєму мотоциклі. Не харлей, але дукаті. Ви б бачили мою реакцію, коли він приїхав на ньому! Моя щелепа не хотіла відриватися від асфальту.  А коли він показав і дав проїхати по автодрому за містом, я була така щаслива! Таких відчуттів у мене ще не було!

На ці вихідні ми планували підти в кіно. Бо там вийшов трилер по книзі, яка мені сподолася. Богдан відразу підтримав мою пропозицію і купив булети.

За ручки як підлітки, ми зайшли в зал в пошуках своїх місць. Попкорну велике відро ніс Богдан. Я несла два стакани з колою. 

- Не розумію, чому ти проти взяти два відра попкорну. Я теж взагалі-то його полюбляю, - сказав Богдан.

- Так він же солодкий. Хлопці не люблять солодкий попкорн, - пожартувала я. 

- Ну-ну, - відповів з посмішкою, і всівся на своєму місці.

З залу я вийшла не зовсім задоволена. Мало того що екранізація була слабувата порівняно з ефектом від книжки, так ще й цей наглий чоловік майже  не давав мені попкорну. 

Це було для мене прям відкриття! Богдан правда полюбляв солодке. Чого зовсім не запідозриш по його спортивному стану.

- Ну не дуйся, маленька. Давай підемо тут поряд в ресторан. Вип'ємо чогось приємного. Ми  ж з тобою після зустрічі в барі так ні разу не пили, хоча може не варто і пробувати.

Я спочатку хотіла додому. Бо зла. Потім у мене жахливо гучно забуркотіло в животі. Ну от як так?! Власне тіло зраджує в непідходящий момент!

 - Добре. Пішли, - і сама пішла до виходу. Нехай він мене наздоганяє. Тим паче що в кедах я завжди швидко ходжу. 

А він, гад, спочатку гукнув мене, на що я зрозуміло не відреагувала, а потім наздогнав, зупинив і обійняв.

 - Лад, нам в іншу сторону. 

Мене прям ще більше зло вхопило. Ну чому зі мною постійно так, коли він поряд? Це ж не вперше, що я щось утну недоладне. 

Вирішила нічого не казати. Бо ляпну якусь фігню знову, а він буде сміятися.

Богдан взяв мене за руку і повів у протилежну сторону.

Там через пару будівель дійсно відкрили новий ресторан.

Все було таким гарним, строгим. Нас провели до столика на двох. Моя біла сукня і кеди трохи не вписувалися в той розкішний стиль та ауру ресторану. Чого не скажеш про Богдана, який сидів знову в чорних джинсах і чорній сорочці. Він як завжди був у свойому улюбленому стилі - все чорне. І здавалося, що Богдан ідеально вписується в цю розкіш. Він спокійно замовив, поцікавившись моїми уподобаннями в їжу. Здавалося, що він тут кожного дня вечеряє. Сидів навпроти мене такий розслаблений, навідміну від мене. 

Вино було ідеально підібране до їжі. І ідеально підкреслювало всі смаки страв.

Просиділи ми там довго. Говорили про багато речей. Але найбільше про книги. Адже Богдан давно помітив кількість книг в моїй квартирі. На цю тему я могла говорити вічність. І сама собою я розслабилася, і не помітила, як занадто багато розповіла. Адже розмова текла непомітно по різним темам. Нічого не напрягало мене більше. І я не зчулася, як вечір ставав теплим, м'яким, майже домашним.

- Люба, нам завтра на роботу. І якби мені не хотілося тут залишитися до ранку, але ти маєш висипатися, - тримав мене за руку і ніжно сказав Богдан.