13.

Лише після обіцянки на наступних вихідних мене покатати на мотоциклі я відстала від Богдана.

Будучи вже вдома і в улюбленій довгій білій футболці, яка мені була як сукня, почула знайому пісню. Телефон в сумочці розривався. Хтось вимагав відповісти на дзвінок.

- Натко, привіт.

Рінгтон з піснею Рамштайн стояв тільки на мою подругу. 

- Що з тобою сталося? Де ти? Мені Вовчик сказав, що бачив як ти знепритомніла на сходах біля роботи. Він мимо проїжав. Хотів зупинитися, та побачив того чоловіка, що тебе забирав з бару. І зрозумів, що встрявати не варто. Я його майже прибила за таке. Але він відповів, що чей чолов'яга вартий довіри. І все уявляєш? Він довірив мою найкращу подругу якомусь придурку, якого бачв один раз і то недовго! Я з ним до речі, до сих пір не розмовляю.

- Ем, ну розумієш... - от що саме і в якому порядку я мала їй розповісти, я не знала. 

Вперше зависла в розмові з нею. Ніколи такого не було. Я упала на своє ліжко. Бо лежачи було легше говорити про все на світі.

- Тобто ти з тим красунчиком досі зависаєш? І мовчиш весь цей час? - відразу переключилася Натка. 

Вона як завжди бачила корінь всіх моїх проблем відразу і майже без підказок.

- Та як тобі сказати... Я взагалі не розумію, що у нас з ним відбувається. Він привіз мене додому, але не поїхав. Він накупив мені продуктів, приготував вечерю, поки мені було погано. Потім зустрів з роботи, хоча я не просила. Потім мені стало дуже погано через місячні, втратила свідомість на тих сходах... Ти ж знаєш, як я мучаюся в ці дні. Він дуже перелякався, що навіть в лікарню мене відвіз. Але ж то просто я відключилася. 

- Що? Налякала мужика? - розсміялася Натка в телефоні. - Ну ти даєш, подруго! Так він на тебе запав? З першого погляду? Як в кіно? А ти? Як він тобі? Що відчуваєш?

Я цього моменту і боялася. Боялася заглянути собі в душу. Такий надто короткий термін його знаю. Але я хочу його знов бачити. 

- Натко, я боюся... Боюся, що хочу бачити його на своїй кухні, що хочу знову почути його голос. Я збожеволіла!  Я точно головою вдарилася десь. І збожеволіла! Ну не можна думати про людину так часто, коли його майже не знаєш!

- Оу, а ти часом не закохалася, ондатрочко ти моя стара? Всім завжди торочила, що кохання то не для тебе. А тут...

Насміхалася з мене подруга противним голоском.

Я відмахнулася.

- Ні. Кохання?.. Не сміши. Можливо примха, можливо пристрасть, хоча ми навіть не цілувалися... Не знаю. Але точно не кохання! Це у тебе з Вовчиком кохання шалене. Але я... Я не створена для кохання. Знову сама напридумаю, повірю в свою казку, а потім будета сама тиша. Ні, Натко. Я більше не хочу цієї чорної діри та порожнечі. 

- Так, ти все-таки пошлеш Богдана, щоб не давати йому надію на довго та щасливо? - трохи розчаровано запитала подруга.

Я задумалася. Раніше всі відносини починалися з симпатії, пристрасті, бурі гормонів, емоційних гойдалок. На фоні всього я придумувала собі, що закохана, що це все реально. Але в душі знала, що все брехня, яка колись має закінчитися. Тому навіть мій шлюб закінчився розлученням. Бо моя брехня собі, та омана самої себе закінчилася.  Я відчула потім порожнечу, тишу. Ніяких почуттів. А що я відчула біля Богдана? Гойдалки? Ні. Здивування? Так. Спокій? Так. Турботу? Знову так. А головне, він не порушував тишу всередині мене. І мені це сподобалося. 

- Можливо... Ну мабуть так і буде, що я спробую з ним... Не буду його відштовхувати. Побачу куди це приведе, - в роздумах відповіла я. - А що я власне втрачаю, окрім часу?.. Нічого. Поки що...

Натка не відповідала секунд десять. Я вже думала, що щось трапилося зі зв'язком. 

- Боже, ти почув мої молитви. Ладо, ти заслуговуєш на особисте щастя. Навіть якщо і сама того не розумієш, що для цього щастя тобі потрібен він. Люблю тебе, і чекаю на нові подробиці. 

І Натка як завжди кинула слухавку.

А я пішла на кухню готувати вечерю. Бо той бовдур накупив купу продуктів,і деякі з них могли швидко зіпсуватися. А я звикла бережливо відноситися до покупок, та й взагалі витрачати кошти.