7.

Відкривати очі не хотілося. Зовсім. Було мега соромно. Переді мною був той приголомшливо гарний чоловік. Він сидів за моїм кухонним столиком. Він точно був там. Мені це не здавалося!

Дідько! Ну от чому мені водночас так і соромно, і погано?!

Я сперлася на холодильник. Знову голова закрутилася.

Він підбіг до мене і взявши під руку, довів до стільця. 

Я сіла, і опустила голову на стіл. Прямо лягла на стіл щокою. Холодне скло столу приємно холодило.

- Випий таблетку, не мучайся, - почула я.

Голову зовсім не хотілося підіймати. І не тільки тому що було так погано від кількості випитого вчора, а й тому що було соромно перед ним. 

Хоча... Стоп! Хто він взагалі такий? І чому в моїй квартирі?

Таблетку випила. Води напилася від душі. Стало на грамину краще.

Прокашлялася і вирішила все-таки вияснити все.

Сіла зручніше на стільці, щоб було відчуття впевненості. Бо я не дуже то і відчувала ту впевненість.

- Та-ак... А тепер скажи хто ти такий взагалі і що робиш тут?

Чоловік навпроти мене сиді,в відкинувшись на стільці, і допивав каву з моєї улюбленої чашки. Він був досить спокійний, розслаблений. Складалося відчуття, що це не він був у моєму помешканні, а я тут гість. 

- Ну  нарешті приходиш до тями, красуне. Хоча... Зранку ти дуже гаряча штучка., - посміхаючись відповів він, ніяк не відповівши на мої питання., але багатозначно окинув всю мене зацікавленим поглядом своїх карих очей. 

Я не зрозуміла.

Що?

Опустила погляд на свої ноги, потім оглянула в чому взагалі я сиджу...

Дідько! Дідько!!

- Сиди і не рухайся! Зрозумів? - наказала я і чимдуж полетіла в кімнату за одягом. Бо весь цей час я була лише в топі та трусах-шортиках, в яких звикла спати влітку.

Тобто я була перед ним майже гола. Перед незнайомою людиною, який незрозуміло як опинився в моїй квартирі! І він весь цей час мовчав!!

Та що ж це за ранок такий?!