6.

Так добре виспалася. Майже нічого не наснилося. Хоча ні. Щось було уві сні. Щось зовсім незрозуміле. Та я як завжди не стала згадувати. Так краще. Навіщо ранок  вихідного псувати.

Захотілося встати з  ліжка. Та чомусь так повело в сторону. Голова закрутилася. Затошніло.

Та щоб його... Все-таки, перепила. Доброго ранку, моє похмілля... 

Глянула на телефон, що лежав на столику поряд з ліжком. 

Ой, ні. Вже обід! Добре це я так відпочила!... Хоча чому я докоряю собі.

Я давно дівчинка не маленька. Гуляю рідко, вживаю алкоголь ще рідше. Тому маю право чинити так як хочу і тоді коли хочу. 

Так води захотілося, що капець. В роті немов коти нагадили. Голова все-таки крутилася від різких рухів.

Тому я потихеньку встала з ліжка і почвалала на кухню, опираючись на стіну. Там в холодильнику повинна була залишитися пляшка мінералки. Я точно пам'ятаю, що залишала тільки почату пляшку води там.

Голова нещадно крутилася. Було важко відкривати очі. В цей момент я ненавиділа, що не маю на вікнах нічого окрім тонкої тюлі. 

Дістала пляшку і сівши на стілець, що стояв біля столу, відчайдушно припала до пляшки такої необхідної мені води.

- Боже. все-таки пора купити штори. Кляте сонце, - ледве вимовила я, трохи вгамувавши спрагу.

- Ага, я теж так думаю. І часто сусіди навпроти споглядають тебе в білизні? - почула я поряд.

Сказати, що я злякалася, - то нічого не сказати. Зовсім. Я завмерла. Відчуваю, що тошнота підпирає горло. Відчайдушно, заплющила очі і боялася їх вікривати.

"Цього не може бути! Цього просто  не може бути!!" - кричало все в мені.

Я точно впізнала цей баритон. Це точно він!! Тут. В моїй карватирі!