Глава 8. Тиша. Іноді вона болить голосніше за крик.

    Дорога до Києва була довгою. В ніч. У тиші. Рома мовчки вів авто, і лише час від часу переводив погляд на Лію. Лілі заснула на задньому сидінні і лише тоді Лія змогла видихнути.
-    Зупини авто будь ласка. – промовила вона.
    Рома зупинив машину неподалік заправки. Лія вийшла перша. Вона підняла очі і дивилася на зорі. Рома підійшов до неї. Він мовчав. Давав їй час самій розповісти.
-    Він склав речі брата. У коробки, - Лія опустила очі і дивилася на дорогу позаду себе, - все його життя він вмістив у картонні коробки. 
-    Але ти не тому зараз тут, - Рома обійняв її, - поруч зі мною. Не тому, ти їдеш додому …
    Його голос був монотонним. Заспокійливим.
-    Я не могла залишатися там. І мама, - Лія відступила і подивилася на машину, - вона така втомлена.- Лія ненадовго замовкла… -  Знаєш, коли я була мала, вона часто малювала коли була без настрою. А зараз … Вона просто ходить по саду. Наче сама нагадує собі щось.
    Рома часто таке чув від клієнтів на сеансах. Ходити по лісу, саду чи місцям, де колись був щасливим. Хтось, це робив по звичці; а дехто, щоб не забувати для чого жити.
-    Втомилася? 
-    Ні. Розкажи про тітку. Анну. Твій дядько, він сьогодні вразив мене.
-    Розумію. Анна … Жінка з великою літери. Мені було 17 коли вона потрапила у аварію. Її авто нажаль стисло так, що не було шансів. А Костя … Лія знала б ти, як він її кохав. Саме в нього я навчився поважати жінку.
    Лії було сумно. Вона бачила по Ромі, що йому в певному сенсі самотньо.  Але вона тримала дистанцію між дружбою і почуттями. 
-    Мені дуже шкода. Пробач. 
-    Не варто. Я берегу спогади про неї, тому, вона назавжди зі мною.
-    Хочу щоб мама відпочила хоча б кілька днів.
-    Поїхали? 
    Лія кивнула головою і вони рушили далі. Дорогою вона заснула. Рома вів обережно, щоб дати змогу її відпочити. 
-    Ліє … - його голос був тихим, ніжним та турботливим. – Квітонько! Ми приїхали….
-    А я? Я таки заснула, – вона потягнулася, - хоча обіцяла говорити з тобою усю дорогу. 
-    Буди маму, а я дістану речі. – Рома посміхнувся і пішов до багажнику. 
    Вони піднялися у квартиру. Рома заніс речі та пішов до себе, чоловік не хотів заважати їм. Зараз, що Лії, що її мамі, треба лише вони. Поки Лілі розглядала квартиру, Лія зайшла у кімнату. Дівчина узяла худу і сіла на ліжко. Сльози! Саме зараз! Тут…. В її Тиші. 
-    Лія! – Лілі покликала доньку. – Доню, дякую. Мені мабуть саме це і треба було. Поїхати з того будинку. 
-    Можливо. Мам, може ти б хотіла щось випити чи перекусити?
-    Ні люба. Давай просто посидимо на балконі?
-    Давай.
    На годиннику було 23:59 як у двері подзвонили. Лія трохи здивувалася, адже вже дуже пізно. Вона відкрила двері. Її зустрів величезний букет білосніжних хризантем. 
-    З Днем Народження Лія Максимівна! – промовив Рома і виглянув із-за букету.
-    Дякую! – її очі блищали. Зараз настав день її Народження. 
    Рома поклав квіти зробив крок до неї. Лія завмерла. Їй було настільки приємно, що він привітав її, що дівчина не зводила з нього погляд. Рома пристрасно поцілував її. Він не чекав взаємності чи відповіді, він просто кохає її. 
-    З днем народження квітонько!
    Лія мовчки спостерігала за ними кілька секунд. Жінка помітила зміни в донці, коли вона поруч з Ромою, тому вже не була проти їх відносин. Вона посміхнулася до себе й тихо повернулася на балкон. Дихати свіжим повітрям нічного Києва. 
    Рома заніс квіти і повернувся до себе. Лія досі переварювала його вчинки. Квіти. Поцілунок. Він показував свої наміри, але не давив на неї, вимагаючи взаємності. 
    Настав ранок. Лілі по звичці, на день народження Лії готувала їй сніданок у ліжко, але зараз, Лія нікого не впускала у свою кімнату. Тому прокинувшись, Лілі склала диван та узяла телефон. В інтернеті вона знайшла наближу кав’ярню і пішла до неї. 
    Лія відкривши очі лежала мовчки. Вона згадувала тата та порожні коробки.  Дівчина вдивлялася у темряву. Тиша була її порятунком від зайвих думок. – Ну що, - промовила вона до себе, - з днем народження мене. Перший, - вона стисла кулаки, - коли я без тебе. Братику. 
    Раптом їй здалося, що вона бачить його силует. Свого Ярослава... Вона моргнула… і кімната знов стала порожньою. Лія опустила очі. Піднявшись з ліжка, вона поклала худі на спинку стільчика і пішла у душ. Лише там, під шумом води, вона дозволила собі зплакати. Стискаючи губи, щоб мама не почула. Вона терпіла біль.  Але так, Лія відчувала, що хоч якось живе. 
-    Доброго ранку доню! – промовила Лілі, коли Лія вийшла з кімнати. Жінка тримала в руках тортик зі свічкою. 
-    Мамо! – Лія підійшла до мами і обійняла її. – Коли ти встигла? 
-    Поки ти спала. Задуй свічку та загадай бажання!
    Лія подула на вогник … бажання у цьому році вона не загадувала. Дівчина посміхалася. Лії було приємно, що мама зробила їй такий сюрприз. Вона узяла торт, а там було сонечко намальоване. 
-    Це так мило – промовила вона до мами, - дякую мамуль. 
-    Гарні хризантеми. – промовила Лілі дивлячись на реакцію доньки, - такі ж Рома замовив до нас у суботу, перед твоїм приїздом. 
    Жінка щиро раділа за доньку. 
-    Додому? – Лія почала згадувати – Це ті, що стояли в кімнаті?
-    Так, - Лія почала готувати сніданок, - доню, невже ти сама не здогадалася? – Лія говорила з донькою, як з дорослою. 
-    Мам, - Лія сіла напроти кухні і узяла телефон, - він гарний, але вік …
-    Доню, - Лія встала напроти дівчини, - вік це лише число. Снідаємо?
-    Так. Пахне кашою? – Лія вдихала знайомий з дитинства аромат маминої каші. 
-    Так. І ягоди. 
    У двері подзвонили. Прийшов Роман.
-    Доброго ранку! – він посміхнувся Лілі, - Як вам спалося на новому місці?
-    Дякую! На диво дуже добре.
-    Квітонько! З днем народження! Поснідайте і підемо декуди!
-    Поснідаєш з нами? – поцікавилася Лілі.
-    Так. Дякую.
    Вони сіли на балконі. Рома зробив усім каву, а Лія зробила сендвічі мамі, так як Лілі не їла солодких сніданків. 
-    Дякую. Дуже смачна каша, - Рома посміхнувся, - дасте рецепт?
-    Треба готувати з любов’ю. Тоді все смачніше.
    У Роми піднялася брова. Він згадав Ярослава. Він так говорив завжди, коли готував для друзів. 
-    Цей рецепт я знаю …. Ну що, я мию посуд і йдемо?
-    Так. Я перевдягнуся і можна йти. – сказала Лілі і пішла в іншу кімнату. 
-    Лія, - Рома підійшов до дівчини, - сьогодні буде два подарунка. І я хотів би. Щоб ти обидва прийняла без подяки. 
-    Тобто подяки? 
-    Ти завжди дякуєш. Сьогодні, лише твій день!
-    Добре! То я теж збиратися?
    Рома кивнув і вийшов на кухню. Чоловік вже звик, з того дня, як Лія переїхала, він мив посуд хоча б раз у день. І йому подобалося хоча б такою дрібничкою, піклуватися про неї.     
-    Ну що, - Лілі вийшла з кімнати у світлій спідниці та сорочці, - я готова. 
-    Зараз, - Рома подав жінці каву, - Лію чекаємо.
-    Я все. – лія вийшла у білій повітряній сукні. Рома не зводив з неї погляду. Лілі посміхнулася.
-    Тільки дівчата, - Промовив Рома не відводячи погляд, - взувайте зручне взуття.
    Лія з мамою взули кросів. Хоч вони не дуже підходили по фасону, але головне щоб було зручно. 
-    Куди ми їдемо? – поцікавилася Лілі.
-    Дніпро … - промовив Рома і звернув до яхт-клубу.
    Лія вийшла з авто і завмерла. Дніпро. Біла яхта. І Рома, який йшов до неї з посмішкою.
-     Це … - вона навіть не договорила.
-    З днем народження Лія. Ти знаєш про мої почуття. Але сьогодні, цей подарунок не лише для тебе. 
-    Не лише для мене? – спитала вона проходячи пірсом.
-    Лілі, - Рома зупинився, - дякую вам за вашу доньку. Я не буду говорити, яка вона неймовірна, - він посміхнувся, - ви я думаю знаєте і самі. Але подякувати вам я мушу.
    Лілі було дуже приємно. Кожного дня народження Лії, лише Ярослав дякував за сестричку. А зараз Рома, просто друг родини, сина … Вона обійняла Романа. 
-    Дякую! – промовила вона. – Ти зробив цей день, - вона витерла сльози, - особливим.
    Рома допоміг жінкам піднятися на яхту. Гарно накритий стіл та багато смачного чекало на них. Вони поплили. Лія розглядала воду, Київ та маму. Лілі світилася. Жінка була наповнена емоцій, і дівчина вперше повірила, що правильно зробила забравши маму з собою.
-    Ну що, Лія Максимівна, - Рома посміхнувся, - коли ми їхали додому, ти пам’ятаєш що сказала? 
-    Тобто? – запила Лія.
    Рома посміхнувся. Він дістав фотоапарат.
-    Я згадала…  - дівчина посміхнулася. - Я тоді сказала, що хочу фото з мамою у свій день народження.
-    Так, - він підійшов до Лії, - тому, якщо ви не проти, я б зробив вам кілька фото.
    Лія підійшла до матері і обійняла її. Рома зробив не просто кілька кадрів - він зберіг для неї цей день.  Через об’єктив фотоапарата він бачив іншу Лію. Вільну. – Поруч з Лілі вона інша, - подумав він. Прогулянка на яхті дуже вразила Лію. Дівчина багато посміхалася, спостерігала за ритмом міста та слухала …. Це був інший світ. Світ, в якому чутно сміх. Шум хвиль. Голос мами. І лише зараз Лія розуміє … Тиша не завжди звучить однаково. 
    Прогулянка на яхті завершилася. Рома відвіз Лію з Лілі до торгового центру, а сам поїхав по справам. Тепер у дівчат родини Шевченко, був час для себе. Лілі була в дуже гарному настрої після ранкової прогулянки, а от  Лія… Вона чекала привітання від тата. Але Максим, через свої принципи, робив донці боляче. 
-    Доню, - промовила Лілі, - ти де літаєш?
-    Я просто на вітрині побачила велику лампу Аладіна.
-    Оооо…. Твоя улюблена казка. Пішли! 
    Лілі потягнула доньку за руку у магазин. Вона хотіла залишити донці щось на згадку, про її день народження. Поки Лілі оплачувала подарунок, Лію набрав Кирил. 
-    Привіт квітонько! – промовив хлопець. – Вітаю тебе! Не просто з днем народження. З твоїм новим етапом. Бажаю тобі бути щасливою. Завжди.
-    Дякую. Ти як? 
-    Працюю над позовом. 
    Лія договорила з Кирилом та поклавши слухав, дівчина побачила погляд мами. Лілі з ніжною посмішкою спостерігала за донькою. 
-    Коли так подорослішала? – з ніжністю спитала Лілі.
-    Мам! – Лія посміхнулася. Вона підійшла до мами та узяла пакет. – Дякую.
-    Кирил дзвонив?
-    Так. Вітав. Поїмо? Я хочу тебе з деким познайомити.
-    Ну пішли.
    Лія повела маму до Марії на варенички. Вона знає, як Лілі любить вареники. Особливо солодкі. Вони зайшли у заклад і зробили замовлення. Марія вийшла привітати Лію.
-    Ліє, - вона підійшла і обійняла її, - з днем народження юна леді. 
-    Дякую. Маріє, - Лія показала на Лілі, - це моя мама. Лілі.
-    Дуже приємно. От в кого ти така гарна.
    Лілі посміхнулася. Жінка за останні дні чула стільки приємного, що почала забувати, що у Харкові її чекає розлучення. 
-    Дякую вам. А як ви познайомилися? – поцікавилася Лілі у Лії.
-    Нас познайомив Рома. – промовила Лія і сіла біля мами. 
    Дівчина розповіла Лілі про свій час у Києві. Про прогулянки, новий інститут. Потім Лія дістала телефон.
-    Мам, - вона подивилася Лілі в очі, - я маю тобі дещо показати. Але … - вона розблокувала екран телефону, - не плач. 
    Лія зайшла у папку «Збереженні». Увімкнула запис і передала телефон матері. Лілі узяла телефон і завмерла. По той бік екрану був її син. Посміхався. На очі жінки нахлинули сльози. Вона дивилася … Майже не дихаючи.
-    Це … - її голос тремтів. – Коли?
-    Мені Рома показав, коли ми пішли до інституту. Він обрав інший. Кращій. Для мене. Мам, - Лія поклала долоню на руку матері, - я дуже сумую за ним. Кожна ніч, - дівчина закрила очі на мить, щоб стримати сльози, - наче душевна смерть. Я, почала бачити його образ. Говорити з ним.
    Лілі мовчки слухала доньку. У неї так боліло серце і душа за юну Лію, що жінка просто обійняла її. Посеред закладу. Коли люди навкруги їли варенички.
-    Я люблю тебе. – промовила Лілі та поклала телефон на стіл. Їй стало легше. Побачивши знов його, свого Ярослава, вона зрозуміла – її син, завжди буде поряд. 
    Пообідавши вони повернулися додому. Лія дістала з коробки Лампу та поставила на поличку біля книг у вітальні. А Лілі узяла телефон та мала вирішити кілька робочих питань. 
-    Доню, - Лілі покликала доньку з балкону, - ти увечері з Ромою зустрічаєшся?
-    Так. Вечеря. А чому питаєш? – спитала Лія маму та подала їй чашку кави.
-    Мене тітка Оксана, подруга зі школи, кличе на прогулянку.
-    То піди. Тобі треба розвіятися.
    Лілі посміхнулася донці. Адже вона мала рацію. Вже настав час жити для себе. 
    Настав вечір. Лілі пішла на зустріч з подругою, а Лія перевдяглася і відповідала на повідомлена у телефоні. У двері подзвонили. Лія відкрила двері. Рома стояв з широкою посмішкою і розглядав її. Дівчина була дуже вродлива, майже завжди ходила у спортивному одязі, тому побачивши її знов у сукні, Роман не міг відвести від її погляду.
-    Ти дуже гарна. 
-    Пішли?
-    Так. Але зараз, - він натиснув кнопку виклику ліфту, - я тобі дещо передам.
-    Добре. Мені вже цікаво… 
    Вони вийшли з будинку. Вечерній Київ заворожував. Рома встав напроти Лії. Він дав їй коробку. 
-    Це що? Для мене.
-    Так. Відкрий!
    Вона підняла кришку коробки та завмерла. 
-    Це … - вона дістала з коробки рюкзак. Там були її ініціали. – Л. і Я. Рома…
-    Любов Ярослава… він так сильно любив тебе. Він тоді запускав гру, та дуже хвилювався що не встигне передати подарунок. Тоді він був проїздом, та ми зустрілися на Голосіївці. 
-    Він був тут … Боже! – вона притисла рюкзак до грудей. І ніжно посміхнулася. – Дякую. Я …. Ром, це найкращій подарунок.
-    Дослухай мене будь ласка. Він сказав: Передай їй. Рюкзак для навчання. Вона має здійснити свою мрію. А я приглядати буду за нею. Як передаси, обійми її за мене.
    Лія мовчала. Вона зробила крок до Роми та обійняла його. Сама! Дівчина була йому неймовірно вдячна. За все. За Харків. За суд. Навіть за ті фото з мамою, що він зробив сьогодні. Він турбувався про неї вчинками.
-    Ти варто найкращого! Я не хотів, щоб ти занесла його до квартири перед вечерею, ти б думала про цей рюкзак увесь вечір. Тому віддаю зараз. Я понесу його до ресторану… - Рома посміхнувся.
    І в цю мить лія відчула спокій. Є людина яка розуміє її. Її біль. Її втрату. Та її тишу. Все про що вона мовчить. Рома узяв коробку в одну руку, а в іншу, руку Лії та направився у сторону Дніпра. Лія лише йшла за ним. Розуміючи, що захищена.