Між небом та землею

В ніс вдарив сильний запах. Від нього в голові стало так, неначе хтось запхав в голову шило. Я прийшла до тями. 

Кілька секунд я не могла прийти до себе. 

Всі, хто був в цій кімнаті добре знали чому я тут. Вони розуміли хто наш "гість". Мала відбутися перезмінка, але ніхто нікуди не йшов. Дві потужні команди, наче леви боролись за життя мого Макса. Я оклигала і стала в стрій. 

Найперше шукали куди поранило. Була неглибока рана на голові. Вивихнута рука, зламана нога і мабуть внутрішня  кровотеча. Коли його роздягнули, я побачила, що він надзвичайно худий. За два місяці, що ми не бачились, він втратив десь 15-17 кілограм. Форма на ньому була неначе з старшого брата. Макса стабілізували і зробили рентген. 

Виявилося, що в нього зламане ребро зачепило судинку і є внутрішня кровотеча. Один хірург зашивав рану на голові. А ми з медсестрами, підготували його до операції. Мене в операційну не пустили. 

Я більше двох годин провела на колінах. Щиро молячись і дякуючи Богу за порятунок мого Макса. Я знову і знову просила зберегти його життя. 

Незчулась, як мене здолав сон. Наче просто провалилась в темну яму. Мене розбудив голос Люди. 

• Нуся, йди, приймай роботу.
• Біжу, Людок...

Я тихо зайшла в реанімацію. Неначе моє життя було  під'єднане до багатьох апаратів. Один допомагав дихати. Інший зчитував показники. Ще інший фільтрував кров. Куча трубочок були навколо. До горла підкочувався комок і, вперше за весь час, долала паніка. Я старалася якомога глибше дихати. Люда вивела мене з палати і міцно притиснула до себе. Я плакала голосно, наче задихаючись. Я розуміла, що бачу його тут, значить все найстрашніше вже позаду. Але перед очима був напівзелений напівживий напівскелет...

Єдине, що мене підносило до небес- усвідомлення того, що він біля мене. Тепер я ніколи нікуди його не відпущу. 

І я з підвалу переїхала до нього. Весь час була в палаті поруч з ним. Перша доба була найважчою. В нього через обезводнення відмовляли нирки. Він був вкрай виснажений.

Тепер тиша заграла новими фарбами. Час від часу її розтинали звуки апаратів. Я подовгу вдивлялась в його бліде обличчя і просто чекала. Шанси на одужання були невеликі.

Ми з ним увесь час були між небом і землею. Його стан змінювався, неначе весняна погода. Мене боліли його рани. 

Від довгого часу перебування в окопах, земля вїлась в його руки. Вони сильно потріскалися. Під відрослими нігтями була земля. Я сантиметр за сантиметром бережно відмивала свого коханого. Відчищала з його тіла сліди війни. Густо мастила все кремами і тихенько масажувала. 

Через три дні він зміг дихати самостійно. Від нього від'єднати апарат штучного дихання. Це було величезне досягнення. 

Я щодня робила йому перев'язки, годувала через зонд, займалась його гігієною. 

Ще через тиждень відновилась функція нирок. Я була на сьомому небі від щастя. Але до тями він не приходив. Стан залишався важким. 

Сьогодні я ставила йому крапельницю. Під'єдналась до катетера,  і почала вводити препарати в фільтруючий вузол. Ввівши їх, я пішла взяти крісло. Але не змогла зробити ні кроку, тому, що зачепилась халатом за ліжко. Коли я повернулась, щоб відчепитись, я побачила, що Максим тримає в руці його край. Я думала, що моє серце вирветься з грудей. Він помаленьку приходить до свідомості.

Нагинаюсь до його вуха...

• Макс, якщо ти мене чуєш... серденько, стисни мені палець

Вставляю палець в його долоню і відчуваю, як його рука стискається. 

• Максим, ти знаєш хто я?

Він знову стискає...

Емоції переповнюють через край. Я бачу як він через силу намагається відкрити очі. Я беру його обличчя руками і ніжно цілую. Спочатку очі.... Потім вихудалий носик, а потім легенько його пересохлі губи. 

Бачу, що він намагається щось сказати... Приставляю вухо до його губ. 

• Чому ти мене не послухала? Як ти мене знайшла?
• Це ти мене знайшов. Я потім все тобі розкажу... Я кохаю тебе... Все інше не важливе.

З куточків його очей потекли сльози. Я, більше не могла бути без свого Максима, тому забралась до нього на ліжко, порушуючи всі правила. Він лежав з закритими очима, але його обличчя розплилось в широкій усмішці. 

Я лежала поряд з найчудовішим чоловіком в світі. 

Попри виснаження і поранення він залишався невимовно красивим. Я стільки хотіла йому розповісти, стільки розпитати. Але поки ще не час. Тому я просто уткнулась в його плече своїм носом. Це було найбільшим щастям... Лежати поруч....

Минали дні. Він ставав все сильнішиим. Помало набирав вагу, і приходив в норму. Я щодня робила з ним сотні вправ, масажі, годувала його. 

Коли він трохи відновився і міг нормально говорити, то я нарешті змогла розпитати його що з ним сталося. 

Його група спочатку була під Гостомелем. Там були жорстокі бої. Вони стояли не на життя... Потім приймали участь в боях за Київщину. Там він потрапив в полон. Його кинули в підвал і майже місяць протримали впроголодь. Нажаль всі, хто був з ним загинули. 

Пізніше його хотіли перевезти в Білорусію, щоб продовжити утримувати там. Але він зміг непомітно зістрибнути з машини, яка вивозила полонених і заховатися. Так він розбив собі голову, поламав ногу і ребра. Його випадково знайшов дідусь, який шукав там свого сина. Він був на підвалі разом з Максом, але нажаль його все-таки забрали з собою візвалітєлі. 

Деталі я не розпитувала, тому, що йому було дуже важко говорити. Тоді він запитав:

• Тепер, Нуся, я чекаю пояснення чому ти не послухалась мене, а зробила по своєму.
• Я тебе послухалась. І поїхала...
• Так... Ха-ха-ха ... І тому ти тут...
• Мені лишалося до кордону кілька десятків кілометрів. Але ти подзвонив і почувши звуки бою я просто поїхала по тебе.
• Ти розумієш, що ти могла загинути.
• Так, і що.
• Ти розумієш що тебе могло не бути.
• Я і так би загинула. Без тебе я б не жила. Я вийшла б у вікно на наступний день, коли ти не вийшов на зв'язок.
• Ти б цього не зробила.
• Зробила б.
• Лише ця лікарня і цей колектив втримав мене при житті.
• Як ти тут опинилася?
• Приїхала тут бракувало рук, і я лишилась...
• Яка ти ... Я не можу знайти слів.... З одного боку ти така безглузда .. ти могла б бути зараз далеко в нормальних умовах. Тобі б нічого не бракувало.
• Це не варіант...
• А з іншого... Ти моя найвідважніша, моя найрідніша мила людина... Який я тобі вдячний, що ти тоді підлізла під моє дерево...
• Я не спеціальнооооо....