Почалось...

Відколи почалася зима, він їздив в відрядження (я так називала його поїздки) вже тричі. Вони були в районі 5-7 днів. Мене це повністю влаштовувало. Іноді він повертався з легкими забоями і подряпинами деколи взагалі нормально. 

Я посилено вчилась і за його відсутності вечори проводила в компанії Мурчика. 

Нажаль Новий Рік я зустріла сама, але після того як він вернувся, ми поїхали в Карпати. Катались на підйомнику. Він їздив на лижах. Я вчилась кататися, але мені мало це вдавалося. 

Середина січня почалась з його відрядження. Одного разу він мені подзвонив з невідомого номеру:

• Привіт, Нусяш...
• Привіт... Ти вертаєшся?
• Ні, котуся, в тебе готова сумка?
• Яка сумка?
• Я просив тебе зібрати... Пам'ятаєш?
• Аааа так зібрана.
• Маленька, там тобі підженуть машинку. Котуся, будь ласка, покатайся трохи нею, щоб звикнути. І тримай постійно заправленою. Зай до повного. Будь ласка, всі документи в одне місце.
• Ти де...
• Я тут...
• Ясно....
• Я кохаю тебе...
• Я теж тебе кохаю...
• Якщо все буде добре, я скоро буду...
• Чекаю...
• Папа, заюнь...
• Па...

Зв'язок обірвався... Я пішла подивитися до сумки. Все було на місці. Документи теж були на місці. 

• Чого він кіпішує... Не розумію....

На наступний день якийсь чоловік підігнав мені машину. Вона була така гарненька. Маленька, сірого кольору і дуже комфортна.

Я заправила її до повного. Взяла Мурчика і ми поїхали в сусіднє місто. Там був дуже гарний парк. Ми трохи померзли і повернулись додому.

Я сіла почитати новини. Від початку року нагніталась тема з війною. На фоні того, що Максим мені говорив, я розуміла, що ситуація заходить в глухий кут. Мабуть це саме то, про що попереджав Максим. 

До мене в гості прийшла мама. Вона розказувала мені про всякі домашні справи, про тата і сестру. І якось стало так добре і тихо на серці. Ніби повернулась в дитинство. Максим змінив наше ставлення одна до одної. Я перестала дратуватись через її зауваження, навіть перестала вживати різні слова типу фігня, афігєть, п...ць.. і кучу інших, тому, що якось переросла вже напевно це все. А вона, після просьби Максима не лізти в наші справи, реально перестала це робити. Вона побачила, що я огорнута турботою і почуваюся щасливою, тому навіть особливо не допитувалась чим він займається.

Вона пішла. Я ще трохи почитала і заснула.

Вночі я прокинулась від відчуття того, що в кімнаті я не одна. Складалося враження, що хтось на мене дивиться. 

Не засвічуючи лампи покликала: 

• Макс, то ти....
• Так...
• МАКСИМ!!!!!

Я потягнулась щоб включити світло, але він зловив мене за руку. 

• Нусь... Я трохи не такий... Як був раніше...
• Що сталося...
• Ти не захочеш більше мене бачити...
• Що таке.... Включи світло...
• Я трохи попав під роздачу і ....
• Ну що таке...

Я включила світло і налякалась. Половина обличчя була замотана в скривавленому бинті. Взагалі він був дуже брудним і від нього погано пахло. Я зірвалась з ліжка. Не розпитуючи нічого, я почала розмотувати бинти. В голові крутилось одне питання: око ціле? 

Видно було, що пов'язку він накладав собі сам. Рана була глибока і не оброблена. Око було розпухлим, але цілим. 

• Треба обробити рану. Скільки часу пройшло від поранення?
• Майже доба.
• Нічого. Я зараз все зроблю. Тут треба зараз обробити і потім я привезу свого знайомого він зшиє.
• Нікого не треба.
• Треба. Якраз зараз треба. Для початку тебе треба відмити. Скільки часу ти не приймав душ?
• Я останній раз мився вдома.
• Нічого. Вставай. Ходи я поможу..
• Я ледве стою. Лице то не кінець... Вибач, що я привіз це все додому... Я дуже спішив щоб побачити тебе...

Я потягнула його в ванну. Він не мився два тижні. Запах стояв ще той. На тілі не було живого місця. Мабуть, його гамселили ногами. Я бачила, що він не має сили стояти, тому принесла з кухні крісло і поставила в душі. Максимально легко я старалась помити його побите тіло. Він дуже схуд. Складалося враження, що  за ці два тижні він майже не їв. 

Мій мозок відключив емоції, я подумала, що якщо я розкисну, то йому буде ще важче, тому без сліз робила те, що могла. 

Рана на лиці була глибокою. Попри те, що вона опухла, її краї розійшлися, було видно кістку вилиці. Я набрала свого знайомого хірурга. Попросила взяти всі необхідні ліки і шовний  матеріал і приїхати. 

Ще перед приїздом лікаря, я дала Максимові сильне обезболююче і як могла погодувала його.

Поки приїхав лікар, я збігала в цілодобову аптеку і купила системи для того, щоб зняти обезводнення і підтримати серце. 

Приїхав Павло (хірург). Він колись бігав за мною. Але тоді поїхав вчитися і вже в інституті знайшов собі дружину. Так наші шляхи розійшлися. Ми підтримували хороші стосунки, тому він послухав мене. 

Я асистувала, поки він зшивав рану, добре оплативши його роботу, я взяла обіцянку, що він нікому не розкаже про події сьогоднішньої ночі. Він дав деякі рекомендації по догляду і поїхав. 

Максим спав після уколів, а я пішла розгрібати його речі.

В його куртці я знайшла паспорт російської федерації з його фото, але на зовсім інше ім'я, білети, що він туди в'їхав. Знайшла гроші. Пістолет. 

Я сіла в ванній на підлогу і зрозуміла, що він реально оберігав мене тим, що не розказував чим займається. Я б напевно зійшла з розуму, якби знала. Також я розуміла, що він ризикуючи всім, тоді телефонував до мене. Напевно щоб попрощатися. Він знав, що це небезпечно, але всерівно думав про мене. Це було головним. А все інше не мало значення. 

Я заховала все в сейф, а одяг винесла на смітник. Там не було вже що прати. 

Повернувшись, я залізла до нього в ліжко і обняла за плечі. Він так завжди робив, щоб показати, що дбає і оберігає мене. І тому, в цей час, я теж хотіла показати, що я зроблю все, щоб поставити його на ноги.