Не сірі будні

Дивно признатися, але в 25 років я тільки почала жити.

Перший тиждень ми взагалі не виходили з квартири. У нас не закінчувалися теми для розмови. Я потроху дізнавалася про нього. По крупинках доповнювала його портрет. 

Він казав, що не може набутися зі  мною. Постійно був поруч. Опікувався мною, немов немовлям. Ми все робили разом. Готували, мили посуд, прибирали. Він розчісував моє волосся, робив мені масаж. Я робила йому педикюр і защіпала гудзики на сорочці.

Ми не могли надихатися один одним. Я не вірила, що так може бути. Постійно чекала, де тут буде підвох. 

Він бачив моє часткове недовір'я до дійсності і постійно запевняв в тому, що все реально і ми разом. 

Я побачила, що більше не треба нікому нічого доказувати. Не треба нікуди спішити і нікому вгоджувати.

Десь за тиждень він запропонував навідатись до його будинку на горі. Я з радістю погодилась.

Як приємно було бути серед весняного лісу. Дерева починали вбиратися в листячко. Квіти різнобарвним ковром вкрили землю.

Ми вирішили трохи пожити тут. Щодня до безсилля бродили лісом. Говорили, співали, кохалися до нестями.  

Ми пішли на пікнік на одну з галявин, звідки було видно все місто, як на долоні.

Уявіть собі таку картину. Картатий сірий плед розстелений на м'якій запашній траві. Смачні теплі круасани, які ми самі спекли. В глибокій тарелі червоні солодкі яблука, виноград і банани. Він лежить на пледі, роздягнутий по пояс, а я лежу на його грудях. 

Навколо заливаються співом сотні птахів. Вітер дихає свіжістю...

Максим взяв мою руку. Притис собі до губ. Потім сказав: 

• Мабуть з дня на день мені доведеться поїхати.
• По роботі?
• Так. Я хочу тебе дещо попросити.
• Проси все, що завгодно.
• Ти можеш повернутися назад в квартиру?
• Так. Поясниш чому.
• Так, звичайно. Тут небезпечніше, ніж в центрі. Ти тут будеш зовсім сама. Тільки давай домовимося, що ти не будеш наражати себе на небезпеку і не бродити містом по ночах.
• Добре. Я обіцяю бути чемною дівчинкою.
• Ще одне. Якщо я не повернуся...
• Ти повернешся...
• Не перебивай. Якщо я не повернуся, я хочу щоб все що я маю залишилося тобі.
• Не говори дурниць.
• Я зараз говорю серйозно. Я хочу щоб ти мала всі права на те, що я маю. Тому, я вважаю, що нам треба розписатися.
• Ти мені пропозицію робиш?
• Ну, можна сказати і так.
• Добре. Я собі це уявляла трохи по іншому.
• Вибач, що розчарував.
• Ні...
• Так..., не обманюй. Я бачу по твоїх очах.
• Ну добре. Але всерівно дуже приємно.
• Я мушу ще дещо сказати.
• Нууу...
• В тому паспорті, на який ми будемо оформлювати наш шлюб, я не Максим.

Я сіла. По спині пройшлись мурашки. Значить щось не чисто.

• Я розумію, що це звучить дуже підозріло. По паспорту я Іван.
• А Максим тоді звідки?
• Максимом мене називала мама. І ти. Я прошу, щоб це було між нами.
• Я ж розказала про тебе мамі своїй.
• Скажеш, що це церковне ім'я. А по паспорту я Іван. Добре?
• Моя сім'я може бути присутньою на церемонії?
• Я б просив тебе, щоб це було лише між нами.
• Добре.

Настрій трохи впав. Він це помітив.

Сів навпроти мене і продовжив:

• Чисто теоретично, я не маю права бути з тобою. Зараз відбуваються дуже неприємні події. Якщо збудуться всі прогнози, то станеться велике лихо. Я так хочу бути з тобою повністю відвертим. Але нажаль не можу. Тому просто прошу вірити мені і довіряти всім моїм рішенням. Хочу того чи не хочу, я мушу їхати. І я відверто кажу, що можу не повернутися.
• Я вірю тобі.
• Я подав вже всі документи і ми через годину поїдемо просто поставимо підписи. Добре?
• Добре.
• Це просто юридична формальність. Я страхую себе, щоб ти не залишилась ні з чим. Мені колись було однаково, як все буде. Тепер ні. Я уклав з тобою угоду. І цей усний договір для мене важливіший ніж тисячі підписів і штампів. Розумієш?
• Здається що так.
• Я одружився з тобою в той вечір. Я став твоїм до кінця свого життя. А підпис у якомусь акті чи штамп в паспорті абсолютно нічого не міняє.
• Я зрозуміла.

 Ми тоді зробили все так, як він говорив. І з Коваленко Ганни я стала Сидор Ганною. Все було до болю просто і швидко. Ми зайшли, пані реєстратор спитала чи взаємна згода і ми поставили підписи. Далі отримали свідоцтво про одруження. І поїхали назад додому. 

Коли переступили поріг дому я побачила невелику коробку. Вона була круглою. В ній були прорізи в формі метеликів. На верху був зав'язаний великий бант. 

• Мммм що це.
• Я не знаю.... Ну добре, не хмур бровки... Це тобі подаруночок від мене.
• Як приємно....
• Це щоб ти не сумувала, коли мене не буде поруч.

Я розв'язала бант і відкрила коробку. Там на дні на медицинській пеленці лежав згорнутий в клубочок сірий котик. 

• Ііііі дякую... який він файний
• Люблю тебе

Він пригорнув мене і чмокнув в чоло. Стало так добре. 

Минали дні, а він не їхав. Я вже думала, що щось змінилося і він буде поруч постійно, поки одного ранку я не прокинулась в ліжку сама. Я вийшла надвір,  машини не було. В кухні на столі лежав його телефон. З нього він відправив мені смс про те, щоб я верталася на квартиру і його не буде десь місяць.

Я зібрала речі і викликавши таксі, повернулась додому.

Єдиною потіхою став кіт. Ми з ним читали книги, готували їжу, короче, він постійно був поруч.

Я вирішила, що писатиму щодня листи для Макса. Я хотіла, щоб він все знав. Тому щовечора я сідала і детально описувала все, що відчувала і переживала, а також чим займалась. Від того, що я писала цей щоденник ставало трохи легше.

Макс дав мені завдання знайти себе. Це, мабуть, було найважче з усього, що я робила в житті. Годинами я сиділа і читала про професії, шукала куди можна піти навчатися. Іноді здавалося, що світ навколо не для мене.