Угода

Ми увійшли. 

Я знову не знала як себе поводити. Тому, щоб себе чимось зайняти запропонувала йому чаю. Він погодився.

Я стояла спиною до Максима. Вода повільно вливалась в чайник.

Знову запала пауза.

Він почав:

• Я боюся своїх почуттів. Мені не можна ні до кого прив'язуватись.
• Я не розумію.
• Я не знаю як тобі пояснити.

Він наблизився. Ми стояли на відстані подиху. Він був дуже стривожений.

• Почни з того що можна мені розказати.
• Що саме ти хочеш знати.
• Скільки тобі років
• Тридцять вісім.
• Ого. Клас.
• Це проблема?
• Для мене ні. Якщо чесно.  Та мені всеодно. Ти не хочеш спитати мене скільки мені?
• Я знаю.
• Що знаєш.
• Все про тебе знаю.
• Не може такого бути.
• Розказати тобі?
• Давай подивимося.
• І так: Коваленко Ганна Олександрівна. 13 квітня 1996 року народження. 25 років. Незаміжня. Маєш досвід трьох серйозних на перший погляд стосунків, з останніх ти вийшла з невеликим мінусом. Ти закінчила місцевий інститут. Спеціальність менеджмент. Диплом не могла забрати через борг в бібліотеці. Ти не змогла віддати двох книг, які ти забула на озері, коли прогулювала пари зі своїм першим хлопцем. Твій улюблений колір чорний. Улюблений гурт - Океан Ельзи. Старі альбоми особливо. Твої улюблені солодощі - цукерки іриски та еклер. Ти не любиш троянди,тому, що вважаєш, що ці квіти просто товар. Ти любиш ромашки за їхню простоту і підсніжники, за їхню витривалість. Ти поводишся іноді як пацанка, хоча твоя душа - ніжний світанок. Такою поведінкою ти дратуєш батьків, які постійно хочуть тебе контролювати. У вас виходить нічия в стосунках,тому ви всі змирились і радієте, що кожен з вас має свій особистий простір. Ця квартира тобі дісталася від бабусі. Ти чотири місяці тому закінчила тут ремонт. Тобі залишилося виплатити банку ще 4700 кредиту. Також ти спиш здебільшого на лівому боці. І повністю накриваєшся ковдрою. Ти вважаєш себе посередньою сірою мишею. І ще в тебе немає шкідливих звичок. А ще ти відчуваєш, коли я на тебе дивлюся. Ти починаєш оглядатися і поправляти волосся за ліве вухо. Так як зараз це робиш. Мені продовжувати?

Сказати, що я була шокована, нічого не сказати. Я заправила до кінця волосся за вухо, потім витягнула.

• Звідки ти це знаєш?
• Неважливо.
• Те, що ти взнав деталі з минулого все дурниці, звідки ти  про мої звички. І про те, на якому боці сплю.
• Ти мене зненавидиш після того, як я тобі скажу
• Зненавиджу, якщо не скажеш.
• Я щоночі приходжу до тебе. Я дивлюся як ти спиш. Я не можу знати, що ти сама в квартирі в центрі міста і до тебе може хтось вдертись.
• А я думала, що сходжу з розуму. Мені здавалося що це параноя.
• Вибач. Я більше так не робитиму.
• Тепер я хочу знати причину, чому ти не можеш до мене прив'язуватись. Хоча, наскільки я бачу, ти вже це зробив.
• Так. Я вже повністю проріс в тебе. Я не знаю як я допустив це.
• То яка причина?
• Моя робота.
• Де ти працюєш?
• Я не скажу тобі. Це єдине що мене стримує.
• Це законно?
• Так.
• Ти переїхав сюди, щоб не світитися між людьми?
• Так.
• Ясно.

Запала тиша. Я сіла на крісло. Він стояв обличчям до балкону. 

Мені здавалося, голова взірветься. Я встала і почала шукати таблетки. Він, не повертаючись, сказав, що вони на полиці біля тарілок. Я вчора ввечері забула покласти їх в холодильник. 

Я усміхнулась. Якщо чесно, мені дуже подобалась така його увага. Завжди мріяла стати для когось центром всесвіту. 

Я запила ліки. Підійшла до нього ззаду. Своїм чолом сперлась між його лопатки. По ньому наче пройшов ток. 

• Чи є в просторі варіантів такий, що ми  разом?
• Так. Але я не знаю чи ти зможеш довго це витримати.
• І я не знаю, але, є два способи: перший спосіб прожити життя - здатися сьогодні і страждати обидвом. І другий: зробити все від нас залежне, і стати щасливими, а навіть якщо не зможемо знести всі труднощі -  не страждати через те, що ми не спробували.
• Ти не знаєш, на що ти зазіхнула. Шанс один на мільйон.
• Але шанс є?
• Є.
• Все. Я здаюся. Я більше так не можу. Я більше не хочу ніяких розмов. Ти чоловік, знаєш всі обставини. Зараз або ніколи.

Я справді більше так не могла. Він витягав з мене всі сили. Я на фізичному рівні відчувала, що він страждає не менше ніж я.

Я відступила від нього. Пішла до виходу. Відкрила вхідні двері. 

• Якщо ти знаєш, що я слабка і не витримаю такого життя з тобою, якщо ти будеш зганяти на мені злість, дурити мене, або втягувати мене в якусь дурню, якщо ти вважаєш, що я недостойна людина або ще якусь фігню про мене або моє минуле, яка зіпсує нам життя - виходь. І не повертайся ніколи. Але якщо ти знаєш, що є шанс, мізерний... такий, як піщинка в морі, то скажи мені про це. І далі ми вирішимо що робити.

Макс підійшов до мене і закрив двері. Він залишився всередині. 

Ми стояли по двох боках коридору. Обом вже було ясно, що далі ми вдвох.

• Я знаю, що зараз все по іншому відбувається, але я вихований трохи по старих правилах. Тому я вважаю, що ти повинна почути про те, що відбувається зі мною.
• Кажи

Він підійшов до мене, взяв мої руки і підніс їх до своїх губ.  Далі легко торкнувся до них. Повільно перевів погляд на мене. І дивлячись прямо в очі запитав:

• Ти виявиш мені честь бути поруч з тобою?
• Так.
• Я хочу щоб ти знала, що я кохаю тебе.
• Макс, я знаю. Я теж тебе кохаю.

Він спитав дозволу на перший поцілунок. Я погодилася. 

Це було так незвично. Він цілував мене так, як ніколи ніхто раніше. Це був сповнений ніжністю емоційний прояв почуттів. 

Раніше всі, хто мене цілував, робили це, щоб показати що я сексуальна, щоб розпалити в мені бажання. 

Макс робив це зовсім по іншому. Не для того, щоб швидко запалити мене, а для того, щоб погасити розхитані хвилі моїх думок.