Туманна реальність

Я сиділа сама не своя. 

Все було таким неоднозначним. З одного боку взагалі незнайома людина, яка (хоч і випадково) мене поранила. З другого боку, в даний момент він зробив для мене більше, ніж мої рідні. 

Я підняла на нього очі. Зрозуміла, що зараз треба бути максимально відвертою.

• Я не знаю як мені поводитись,- злетіло з моїх губ.
• Чому?
• Не знаю. Я тебе... боюся

Він усміхнувся. Щиро так, ніби його це забавляло. Я ще дужче стиснулась всередині. 

• Перестань... Я що такий страшний?
• Ні не страшний.

Він сів поруч. Взяв мою руку в свою, і промовив:

• Поки ти дозволиш бути поруч, клянуся своїм життям, ти будеш в безпеці. Можеш повністю мені довіритись. Я тебе ніколи не ображу.

Моя невелика рука втопилась в його масивній долоні. Вона була настільки теплою, що я відчула як спокій огортає мене по венах.

Моя голова сама опустилась на його плече. Я відчула, що він усміхнувся, тоді переклав мою руку в іншу, а тією рукою обняв за талію і притис до себе.

 Колонія метеликів в моєму животі активно замахала крильми. Я не сподівалася цього, але водночас не відштовххувала його. Будь що буде. 

Ми посиділи так поти поки моє серце перестало шалено гупати в грудях. 

• Чого ти зараз хочеш найбільше?
• В душ...
• В душ, то в душ.

Я трохи зніяковіла. Він, побачивши страх в моїх очах пожартував словами Віктора Розового з Кварталу:

• Та шо ти там ховаєш...

Я посміхнулась. Він поміг роздягнутися до білизни і завів мене в душ. В мене одна рука була в гіпсі, тому він зібрав моє волосся для того, щоб помити його після того, як я прийму душ. 

Він вийшов і закрив за собою двері. 

Я швиденько роздягнулась і розпустила волосся. Ненавиджу мити голову окремо від тіла. Думала, що я справлюся. Гаряча вода стумочками стікала по моєму тілу. Я вся розмокла і почала митися. Скажу вам, що це завдання з зірочкою. Треба митися так, щоб не намочити гіпс. Помити волосся дуже складно. Одною рукою шампунь не піниться. 

Тільки на волосся пішло хвилин п'ятнадцять. Я так втомилась, що вже пошкодувала, що не послухалась Макса. 

Гаряча вода розморила мене остаточно і я відчула тоненьке дзижчання в вухах. Я була вся в піні від гелю. І він,зараза, ніяк не змивався. 

Дзижчання дужчало. В очах почало сіріти. Я повільно сповзала на підлогу. Зверху продовжувала литись гаряча вода. 

З-за дверей почула його голос:

• В тебе все добре?

Я змогла відповісти, що ні. 

Він увійшов. 

• Ну ти і вредна... Я зараз надаю тобі трохи по срачині...
• Мені і так фігово. Забери мене звідси.
• Чекай. ти вся в милі.
• Не дивись на мене.
• Добре-добре.

Він підняв мене на ноги і змив з мене весь гель. Я ледь стояла на ногах. Вкінці він взяв рушник, промокнув мене ним і забрав з гарячого душу в спальню. 

Я завинула волосся в рушник і завалилась в ліжко. І в той же момент провалилась в сон. 

Прокинулась я від того, що щось мокре лежало в мене на обличчі. Це було волосся. Він не став мене будити, а залишив спати в рушнику. 

Я підняла голову. На невеликому диванчику, що стояв під вікном спав Макс. Він нікуди не пішов. Я встала щоб одягнутися. Навшпиньки підійшла до шафи і тихенько відкрила двері щоб взяти чистий одяг. 

Я знайшла собі в що одягнутися і вирішила піти на кухню, щоб його не будити. Я зробила кілька кроків і здригнулась від його голосу. 

• Я вже все бачив. Можеш одягатись тут.
• Я краще піду на кухню.
• Як хочеш.

Я вдягнула білизну і штани, а от футболка ніяк не піддавалась. Це було реально важко. Я вже почала злитися. Повернулась, щоб піти взяти сорочку, як в дверному проході стояв Максим. 

• Ходи сюди. Ти щось ніяк не сприймаєш мене. Давай поможу.

Він одягнув на мене білу футболку і обтягнувши її став навпроти мене. Я була йому нижче бороди. Щоб подивитися в очі мені треба було підняти вгору голову. Я не наважувалася це зробити, тому що  трохи напрягалась через таку близькість і через все, що сталось звечора. 

Я стояла і дихала йому в груди. Він був надзвичайно близько. Так близько, що я чула як б'ється його серце. Ми просто стояли один навпроти одного. Жар його подиху обпалював мене зверху. Я більше не хотіла стримувати свої емоції і руками обняла його за талію. Притиснулась до нього з усією силою. Він не відповідав взаємністю. Просто стояв і важко дихав. Одною рукою він оперся в стіну, друга просто висіла вниз. Серце в його грудях збило свій спокійний ритм і по-зрадницьки почало вириватися з грудей. 

Я дуже хотіла, щоб Максим обійняв мене у відповідь. Але він не робив цього. Я послабила свої руки і різко відійшла назад. З розгону, втислась плечами в стіну. 

Він не змінював пози, і не йшов. Я підняла голову і подивилась йому в очі. 

• Я щось не так зробила? Вибач.
• Не вибачайся, будь ласка. Я просто ...

Він взяв моє лице в свою руку і наблизився, щоб поцілувати. В останню мить він змінився на обличчі, потім вдарив кулаком в стіну, і швидко вийшов з квартири.  

Що тільки що було?

Я почула як він поїхав з подвір'я. В квартирі стало так порожньо, наче він забрав з собою половину меблів. Я зайшла в кімнату. На бильці дивану лежала його чорна шкіряна куртка. Я взяла її в руки вона пахнула ним. В голові знову запаморочилось. Внизу живота палав жар. 

Я майже весь день провела в ліжку. Мені було дуже погано. Весь час боліла голова. Приходила мама. Принесла  мені домашніх пиріжків. Ми трошки поговорили. І я знову залишилась сама. Невідомість вбивала. 

Перед очима весь час був він. Так минув день, другий, третій. 

Я сказала собі, що не писатиму першою. Якщо він хоче  то нехай прийде, або хоча б напише. Ну чому мені завжди попадаються  такі чоловіки. Ч думала, що хоч цього разу щось путнє. Ні. Знову ті самі граблі.