Він

Прийшла до тями в знайомому місці. Це був будинок на горі. 

Я лежала на ліжку. Якого біса мене так болить голова? Що зі мною сталося?

Відкриваю очі... Біля мене сидить чоловік. В нього дуже схвильоване обличчя. 

• Нарешті!!!! Як ти?
• Фігово. Що сталося?
• На тебе впала гіляка, яку я зрізав. Зараз приїде швидка.

Я потроху почала розуміти що сталося. Той чоловік розповів, що зрізав старе сухе дерево на подвір'ї. Він був зосереджений на своїй роботі, як я підійшла і на мене з висоти впала гілка. На маєш( 

Ото пригоди. Я завтра на зміну. Яка швидка. Треба пошвидше додому.

• В мене все нормально. я додому.

Я різко встала з ліжка і знову провалилась в темноту.

Цього разу я прокинулась вже в лікарні. 

Нормально мене стукнуло...

Він сидів поруч на кріслі.

• Ти що зовсім ненормальна?
• І тобі привіт.
• В тебе струс, перелом руки і забій. Куда ти рвалась?
• Додому.
• Молодець. Скажи як дозвонитись до твоїх рідних. Я не міг зайти в твій телефон, бо він на пароль поставлений.
• 1173. Набери маму.

Ото вона зрадіє. Цікаво, що то за чолов'яга. Треба спитати.

• Дякую за турботу.
• То не турбота, то скоріш заминання проблеми. Ти що не чула, що я працював бензопилою?
• Чула, просто не бачила де.
• Там дерево велике. Я був з іншого боку, якраз намагався відрізати гілку. І коли вона почала падати, вже вкінці побачив тебе.
• Вибач.
• Це ти мене вибач. Я не думав, що все так може закінчитися. Там зараз прийде поліція. Швидка викликала. То моя вина. Я мусів обгородити внизу. Я реально не думав, що хтось буде заходити на приватну територію.
• За це не переживай. Це не твоя вина. Тебе найняв Сергій Миколайович?
• Ні.
• А він не буде проти того що ти різав то дерево?
• А чому він має бути проти. Моє дерево, я собі його ріжу.
• В смислі твоє.
• Я купив на днях будинок. Хотів привести його до порядку.
• Аааа.
• А ти там яким боком?
• А це одне з моїх улюблених місць. Я знайома з власниками. Я не знала, що вони продали будинок.

Стало якось сумно. І шкода. Для мене цей дім багато означав. І можливість попасти всередину була для мене на вагу золота. Все. Я така нещасна. Ще й рука зламана. І цей струс. Я ж вилітаю на кілька тижнів з життя. 

І я розридалась. Мені стало так фігово. Так, наче в юності мої іграшки, якими я перестала гратися, віддали сусідським дітям. Сльози просто виливались, як з переповненого посуду. 

Через кілька десятків секунд після того, як я почала плакати тепла рука торкнулась до мого плеча. З несподіванки я глянула на нього. В його очах був страх. Він не знав чим міг мені допомогти. Просто стояв і шепотів "вибач, я не хотів". 

Пройшло десять хвилин і в палату вихором увірвався хоровод з моїх родичів. Мама почала плакати, батько сповідав мене через неуважність, сестра з дочкою теж доповнювали цю метушливу атмосферу. 

Хвилин через 5 я побачила, що його вже не було поруч. Отак ми з ним познайомилися. Хоча стоп. Ми ж не познайомились. Ото я чуділа. Навіть не спитала як його звати. 

Згодом виявилося, що він оплатив всі витрати пов'язані з лікуванням. І залишив свій номер телефону, якщо виникнуть додаткові питання. 

З поліцією теж питання вирішилось.

По іронії долі, вікно моєї палати виходило на західну сторону. І я здалеку бачила його будиночок.

Над горою загорівся багряний захід. Сонце запалило половину неба. Догоряв цей нелегкий день. Мені наклали гіпс на руку. Також приписали ліки. Я залишилась одна в платній палаті. Раптом мій телефон завібрував. Смс. З невідомого номеру.

• Привіт. Ти як?
• Привіт. Добре. Ти хто?
• Я винуватець сьогоднішнього ефектного дня.
• А... Дякую тобі за те, що все оплатив. Я тобі поверну потім кошти. Я сама влізла в цю халепу.
• Нічого не треба повертати.
• Не люблю бути в боргу.
• Перестань. Все норм.

Запала пауза. В мене було стільки питань. Але після його слів, що все норм, я більше не наважувалась щось писати.

Найбільше кортіло знати його ім'я. Я почала фантазувати, як його може звати. Найбільше йому підходив Артур - як відважний король, який рятує мене- недопринцесу. Або Захар - як володар лісів. Та ні. Якийсь брєд. Не може він називатися ні так, ні так. 

Завжди вважала, що імена іноді підбирають неправильно. Про себе промовчу. От імена Оля і Наталя для мене асоціювались з кількома моїми знайомими, які не були обтяженими ні інтелектом, ні моральними якостями. Так само чоловіки - Андрії та Василі. Для мене це було, неначе діагноз. Але це суто моє суб'єктивне зауваження. І воно побудоване на моїх негативних спостереженнях. 

Хотілось, щоб він мав гарне ім'я. О, це що? Хіба є різниця яке в нього ім'я? Все дурниці. Головне викарабкатись пошвидше.

• Втомлена?

Знову засвітився мій телефон. Давай, Нуся, спитай як його звати. 

• Трохи. Голова паморочиться час від часу.
• Тоді, я не заважатиму. Доброї ночі.
• Ні. Ти не заважаєш. Мені тут трохи нудно і самотньо.
• Розумію.
• Чому ти купив цей будинок?
• На це були свої причини. Тут дуже добре і тихо.
• Так, я знаю це з моє найулюбленіше місце у всесвіті.
• Любиш самотність?
• Ні скоріше люблю тишу.
• Ясно. Я завтра планую зайти. Лікар казав, що, можливо, треба буде ще один препарат, але то буде видно зранку. Може щось треба.
• Ні. Все є.
• Точно?
• Так.
• Тоді до завтра
• До завтра

Та то трубааааа. Що я за таке сцикло, що не можу навіть запитати ім'я? Не розумію що таке. 

Короче, день справді важкий. Треба прийняти снодійне і нарешті заснути.

Я прокинулась рано вранці. За вікном моросів дрібний дощик. Стало якось так сумно і самотньо. 

До обіду мене провідуамла моя мама з сестрою. Приходив лікар. Ми обговорили з ним подальше лікування і він мені повідомив, що через два дні я зможу піти додому.