Гнів

Вона змахнула рукою – і ось червона смужка прокладає шлях до тронної зали. Кетті просто повинна бути там… І Лада має змусити віддати їй того чортового листа.

Магія виявилася досить простою та елементарною річчю. Достатньо було лише забажати, як рожеве сяйво обвивало руку, а твоя уява перетворювалася в реальність. Лада вже перестала дивуватися магії. Адже щоб володіти нею, її не треба лякатися, дивуватися чи остерігатися. Магія довіриться тобі, якщо ти довіришся їй.

У розкішні позолочені вікна заглядало ранкове сонечко. А Лада пам’ятала, що коли вона знепритомніла, вже наближався вечір… Отже, вона довго пробула без свідомості в підземеллі: десь день, якщо не довше. Ясно, чого так їсти хотілося…

Лада швидко дісталася тронної зали. Магія їй добряче допомогла, адже заблудитися в цьому палаці Ладі було легко. Дівчинка зупинилася перед дверима. Великі, розкішні… Сягали самої стелі, різьблені. Такі дрібні візерунки, дуже пильна робота. Їх важко було сплутати з будь-якими іншими дверима, такі ж розкішні були тільки на головному вході.

– Що ж, – мовила сама собі Лада, – моє появлення має бути ефектним. Чи ні?

Та, не замислюючись, дівчинка різко випрямила руку поперед себе. З неї вирвався сильний потік повітря, що супроводжувався червоно-білим сяйвом. Двері розчахнулися вмить.

Лада повільно увійшла до зали. Там, як і передбачалося, сиділа Кетті.

– Опа, – королева повільно встала із трону. – І чому я не дивуюся? Куди б я вас не замикала, все одно вибираєтеся…

Кетті уважно оглянула Ладу.

– А подругу де загубила? – запитала королева.

– Завдяки тобі вона досі непритомна, – пирхнула Лада.

– Дивно… – Кетті примружилася. – Дуже дивно… Отже, ти прокинулася, а Ілона досі без свідомості, так?

– Так, і я не бачу тут нічого дивного, – пирхнула Лада. – Ти ж її вперіщила якимось фіолетовим шаром…

Кетті криво усміхнулася.

– А як же ти тоді вибралася? – на обличчі в королеви застигла здивована посмішка. Але вона повільно перейшла в лукаву, а очі хитро примружилися.

– А-а… – протягнула здогадливо королева. – Он воно як? Отже, здогадалася? Чи Мері тобі розповідала?

– Не знаю, про що саме ти говориш, але, мабуть так, – посміхнулася Лада.

– Зрозуміло…

– Я думаю, ти чудово знаєш, за чим я сюди прийшла.

Кетті зухвало вишкірилася.

– А я думаю, ти чудово знаєш, що ти його не отримаєш, – мовила вона. – І взагалі…

Очі в королеви яро запалали.

– Взагалі, ти мені добряче заважаєш, – по голосу Кетті було видно, що вона ще стримується. – Тому… тому в мене немає вибору, як знищити тебе й твою подругу!!!

З цими словами Кетті кинулася вперед, прямо на Ладу, тримаючи в руках парасольку, кінець якої загорівся фіолетовим вогнем. Ще мить – і вона вдарить Ладу потужним закляттям. Але Лада була готовою до такого ярого нападу. Вона просто виставила праву руку вперед, утворивши захисний купол довкола себе.

Як тільки фіолетовий вогонь зіткнувся з червоним куполом, то вони обоє розвіялися. Сильна ударна хвиля відкинула Кетті від Лади на кілька метрів. Але дівчинка залишилася стояти на місці, прикріпивши магією ноги до землі, в той час як королева опинилася ледь не в іншому кінці зали.

Кетті підвелася, обтріпавши одежину. Її очі палали люттю від зазнаної щойно невдачі. Лада посміхнулася.

– Це не так і просто як ти думала, – мовила вона. – Доки Ілона оклигає, то вона вже королевою стане.

– Цьому не бути! – вигукнула Кетті й знову кинулася на Ладу.

Але Лада, навіть на своє здивування, з легкістю відбивала всі атаки.

– Невже ти так боїшся втратити владу? – врешті запитала вона в королеви.

Кетті не відповідала, а все далі нападала. І кожного разу все лютіше й лютіше. Проте Ладі всі атаки не завдавали ніякої шкоди. Ось на що здатна магія, коли зрозумієш її суть…

Незабаром Кетті втомилася. Скільки б вона не атакувала, яку б магію не створювала – все це не давало користі.

– Звідки в тебе така сила?! – вигукнула Кетті. – Чому я не можу вдарити тебе?!

– Магія здатна на все, – мовила Лада. – Розумієш? На все. Абсолютно. Моя уява – моя зброя. І лише це мені й потрібне.

– Я тебе не розумію, – похитала головою Кетті. – Я не розумію, звідки в тебе така сила?! Чому її не було раніше? Чому ти тоді виглядала безпорадною слабачкою, а будь-яка легенька моя атака вибивала тебе з колії?! Чому тоді ти ледь не вирубилася, коли я просто відштовхнула вбік?!

– Я тоді ще не розуміла магії, – Лада посміхнулася. – Так само, як не розумієш її зараз ти.