Підкорення

Голова крутилася, все тіло ломило… Що трапилося?

Лада відкрила одне око. Де це вона? Навколо темно, нічого не видно… Біль простягалася по всьому тілу, аж поворухнутися важку. Лада, стиснувши зуби, сіла. Чому все так болить? І де вона взагалі?

Напружившись, Лада пригадала все, що трапилося. А де Ілона? І що з нею?

Лада сподівалася, що з подругою все добре. Кетті не могла її добити до… Ні, ні, вона жива! Просто має бути живою..!

А що, як вона не встигла допомогти? Що, як Ілона…

– Ні, – заперечила сама собі Лада. – З нею все добре, вона поряд…

Довкола було дуже темно, роздивитися щось було неможливо. Підлога була холодною, кам’яною. Дівчинка виставила руки вперед й спробувала знайти стіну. Так, стіна була поряд. Також кам’яна. Тепер залишалося знайти вихід…

Зібравши всі сили, Лада підвелася. Поряд щось забряжчало, схоже на металевий ланцюг. Дівчинка зробила крок – брязкіт повторився. Вона відчула, як щось здавило праву ногу біля щиколотки. Наосліп Лада спробувала дізнатися, що це було. Ногу обвивало залізне кільце, а від нього йшов ланцюг… Далі він кріпився біля стіни.

Отже, Ладу помістили в якесь підземелля й прикували ланцюгом.

Дівчинка приречено сперлася об стіну. І що їй тепер робити? Сидіти до кінця своїх віків тут, згнивати у сирому підземеллі? А хто ж рятуватиме світ? Як тепер Ілоні стати королевою, якщо вона бог зна де, а лист від королеви Мері взагалі невідомо, чи ще існує…

На очах виступили сльози. Виходить, що Лада всіх підвела… А вони покладали на неї надію. Всі люди в поселенні тепер замкнені там навіки, більше шансів немає… Але ж вихід має бути! Та який..?

Поряд щось зарухалося. Невже тут ще хтось живе? Лада з цікавістю пересунулася в бік, звідки чути було шурхіт. Так, тут був хтось. Також прикріплений ланцюгом до стіни, як і Лада. Людина була невеликою, мала довге біляве волосся… Ілона?

Серце в Лади шалено загупало. Вона тут! Її подруга тут…

Дівчинка приклала вухо до грудей – почувся тихий стукіт серця…

Жива!

– Боже, як добре, – З полегшенням зітхнула Лада. – Як добре, що ти тут, жива… Хай і без свідомості.

Треба було якось вибиратися. Та Ілона була без свідомості, тож на її магію покладатися було безглуздо. До того ж, навіть якщо вона прокинеться, то в неї не вистачить сил, щоб хоча б світло запалити. Отже, треба шукати інший вихід.

На мить пригадалися слова Ілони, що вона сказала перед від’їздом: «Тепер я знаю, що якщо ти будеш поруч зі мною, то мені немає чого хвилюватися!»

На очах знову з’явилися сльози.

– Я просто зобов’язана тобі допомогти, – твердо мовила Лада.

Мері казала, що…

«Пам’ятайте, якщо сильно чогось хотіти, то це обов’язково станеться».

– Я хочу їй допомогти…

«Королівського ти роду, чи ні, але ми всіх людей створювали однаковими. Ти ж чула, що магія з самого народження в нас?»

– Магія…

«Отож бо! Магія в нас усіх! Її варто лише відкрити…»

«Вона також розповідала мені багато чого про магію. Що вона – необмежений простір можливостей».

«Я зрозуміла, що означає магія. Як розуміти, що магія може створити абсолютно все. Варто лише цього захотіти, відкритися їй…»

– Он воно що… – пробурмотіла Лада. – Ось, що вони всі говорили. Вони мали на увазі, що…

Лада здивовано глянула на свої руки.

– Що ми всі можемо підкорити магію, – закінчила вона. – Достатньо лише сильного бажання. Справжнього бажання.

На долонях з’явилося ніжно-рожеве сяйво. Іскорки розліталися довкола, кам’яний підвал освітила магія.

– І чому я раніше цього не розуміла..? – пробурмотіла Лада. – Магія підвладна кожному, хто її зрозуміє, хто її забажає… І тому, кому вона потрібна.

Яскраво-рожевий вогонь палав у руках Лади. То он яка вона, магія… Дівчинка заплющила очі й уявила, як тримає в руках ліхтарик. Рожеве сяйво заповнило все підземелля… Коли Лада глянула на свої руки, то там і справді був невеличкий ліхтарик, світла якого цілком вистачало для самої Лади.

Тоді дівчинка начаклувала собі листочок та ручку – непогано було б залишити листа Ілоні. Лада великим почерком написала:

«Пише Лада. Зі мною все добре. Віднови свої сили, не спіши мене шукати. Не хвилюйся, ситуація під контролем. Маю надію, що ти сильно не постраждала.

Твоя подруга, Лада».

Вона ще раз перечитала листа й поклала його біля Ілони. Схоже, подруга б не мала хвилюватися. Отже, можна спокійно йти.