Роз'єднана команда

Лада обережно заглянула вперед і вжахнулася: перед ними стояв людиноподібний сірий вовк з величезною пащею й хижими очима. Він перегородив шлях подорожуючим, сподіваючись поласувати чимось смачненьким.

– І що ми робитимемо? – пошепки запитала Ілона.

– По-перше, – мовила Мері, – ми не будемо панікувати. По-друге, ми не будемо робити різких рухів. По-третє, ми не будемо розвертатися до перевертня спиною…

– Тобто, ми тікатимемо спиною вперед? – здивувався Кет.

– Ні, ми не тікатимемо, – заперечила Мері. – Принаймні, в мене в планах такого не було. А зараз стоїть тихо й не дивіться перевертню в очі. В нас є шанс, що тварина нас не зачепить.

Запанувала мовчанка. Було таке враження, що перевертень й подорожуючі змагаються на витримку. І кожна сторона вичікувала, коли інший здасться. Проте наразі ніхто відступати не хотів…

З пащі перевертня почулося тихе гарчання. Серце Лади забилося сильніше – воно передбачало, що зараз станеться щось нехороше…

– Діти, приготуйтеся… – пролунав ледь чутний шепіт Мері. – Справи гірше, ніж я передбачала. Схоже, зараз перевертень прикличе зграю.

Гарчання посилилося. От-от з його пащі вирветься пронизливе виття…

– Готуйтеся, плани змінилися, – говорила Мері. – Як тільки я дам сигнал – біжімо за мною. Майте на увазі: відставати не варто.

Перевертень набрав повні груди повітря і…

Пролунало таке сильне виття, що Ладі аж вуха заклало. Дівчинка ледь змогла почути, як Мері вигукнула: «Вперед!». Всі прожогом кинулися за нею.

Як і передбачувала жінка, перевертень прикликав свою зграю. Тим часом Мері, Лада, Кет, Ілона й Герман неслися як тільки могли крізь лісові хащі. Лада навіть не знала, що вона вміє бігати настільки швидко, та ще й враховуючи всі перешкоди на шляху. Аж раптом дівчинка наступила на щось неймовірно слизьке. Земля вмить втекла з-під ніг, і ось Лада розпласталася на землі.

– Чорт з тобою, Ладо! – вигукнув Кет й поспішив на поміч дівчинці. – І чому ти так любиш падати?!

Доки хлопець допоміг підвестися Ладі, зграя перевертнів наближалася дуже стрімко…

– Сюди, швидко! – Кет потягнув Ладу в якісь густі-густі кущі в велетенськими дивними квітами.

Від несподіванки дівчинка повалилася прямо в зелені зарослі, а Кет затягнув її глибше, щоб можна було сховатися від зграї. Діти намагалися навіть не дихати, щоб, бува, не привернути їхню увагу. На щастя, за мить перевертні пронеслися прямо повз них.

Кілька секунд вони просиділи в повній тиші, не вірячи, що їм вдалося врятуватися.

– Фух, – зітхнув нарешті Кет. – Слава Богу, ми в безпеці…

Лада також зітхнула з полегшенням. І як вона вмудрилася впасти в такий момент? Це ж треба бути такою незграбою..!

Лада повільно оглянулася довкола і… завмерла, витріщившись на чиїсь банькаті очі пряму позаду неї.

– Що за..? – дівчинка від несподіванки відсунулася на кілька метрів від очей.

Кет також озирнувся й натрапив на дивне явище. Перед ними сиділа справжня риба з лапами…

– Ого, – вихопилося в Кета. – А ти ще хто?

Риба глянула на них своїми величезними жовтими очиськами й видала:

– Ква-а-ак.

Лада з Кетом перезирнулися й засміялися. Така риба виглядала доволі кумедною.

– А знаєш, – мовила Лада, – я чула від Германа, що ці риби дуже швидко бігають.

– Ти думаєш, що… – очі Кета грайливо засяяли. – А це непогана ідея.

– Тільки от вони дуже боягузливі, – зауважила Лада.

– Про білочок так само говорили.

– Ну, може, Крися єдина така… особлива.

– А може і ні.

– Ти все одно будь обережним. Риба все ж таки. Вони й на Землі боягузливі. Якщо. Звісно, не підгодовувати їх постійно…

– Поки ти там щось говорила, глянь, що я зробив.

Лада здійняла очі й побачила те, чого явно не сподівалася побачити за такий невеликий час. Кет сидів верхи на рибі.

– Що ж, – усміхнувся він, – давай до мене.

– А це безпечно?

– Я вже говорив щодо безпеки в цьому лісі.

– Добре-добре.

Лада обережно стала на пеньок й обережно спробувала сісти на лускату тваринку. На диво, та навіть не рухалася. Дівчинка сміливіше відштовхнулася – і ось вона сидить верхи на величезній рибі з лапами!

– Чудово, – похвалив Кет. – Навіть не впала.