Подруга

Зранку Ілона розбудила Ладу й запросила за стіл снідати. Їли вони те ж, що й на вечерю. Снідали без Мері – вона вже кудись пішла. Після прийому їжі, діти втрьох пішли у Великий Дім, де о дев’ятій ранку збиралися всі. До речі, час тут йшов так само, як і на Землі, тож Ладі варто було лише правильно налаштувати свого годинника.

Коли Ілона привела Лада й Кета до Дому, то там вже зібралося досить багато народу. Мері сиділа в центрі, а інші розташувалися довкола неї. Минула королева глянула на годинник. Коли за ним прийшла рівно дев’ята ранку, Мері взяла слово:

– Доброго ранку всім. Як зазвичай, настав час розподілити наші обов’язки на сьогодні. Готувати обід на всіх будуть Тоня, Валерія та Селестіна. За дітьми наглядатимуть Ліза, Данна, Ілона та… Лада. Так, для тих, хто не знає, в нас двоє новеньких – Лада й Кет. Що ж, продовжимо. За травами підуть Соломія та Оксана. Чоловіки знають свої звичайні справи, я поки що не вношу змін. Кожен може брати собі в помічники дитину, що старша п’яти років, якщо вона не зайнята, звісно. На цьому все. Питання є?

– Так, – піднявся чоловік з довгим коричневим волоссям, зібраним у хвостик. – Коли ви збираєтеся вирушати й чи вирішили, кого візьмете з собою?

– Ми вирушимо тоді, як тільки зійде сніг, – відповіла Мері. – Остаточну команду вирішимо тоді ж.

– Дякую, – чоловік кивнув та присів на місце.

– До речі, на рахунок цього, – мовила Мері. – Що там на рахунок дорожнього одягу та необхідних речей?

– Вони вже майже готові, – тепер підвелася молода дівчина. – Я та Сільвія вже закінчили Ваш дорожній одяг, а щодо Ілони ще варто здійснити одну примірку та пришити капюшон.

– Дякую, Лоро, – проказала Мері. – Думаю, на цьому ранкові збори можна завершити. Всім до роботи.

Народ почав розходитися, а Лада з Кетом підійшли до Ілони.

– Що нам робити? – запитали вони в дівчинки.

– Лада залишається тут, зі мною, – відповіла Ілона. – А Кет має чекати, доки хтось візьме його в помічники.

Не встиг ніхто з них і слова мовити, як пролунав гучний голос Філіпа:

– Здорові були! Як ваші справи?

– Та наче непогано… – пробурмотів Кет.

– Тоді добре, – на обличчі чоловіка засяяла посмішка. – Маю надію, ви швидко пристосуєтеся до нашого життя.

– Еге ж, – усміхнувся й Кет.

– До речі, хлопче, – Філіп поклав свою велику руку на плече Кета. – Мені б не завадила твоя допомога. Підеш зі мною в Темний Ліс?

Обличчя Кета набуло задуманого виду. При згадці про той моторошний ліс, у Лади аж мурашки пробігли по шкірі. На місці Кета, вона б туди не поверталася… Зі слів Філіпа, там ще й перевертні водяться.

– Добре, я згоден, – раптово мовив Кет.

– От і чудово! – зрадів Філіп. – Добре, що ти погодився, а то крім тебе взяти більше нікого. Ходімо.

– Ти впевнений? – запитала Лада в Кета перед тим, як він пішов.

– Звісно, – він усміхнувся. – Там тепло й снігу немає, тож це доволі непогане місце. До того ж, ти чула, що крім мене більше немає кого взяти.

– Як знаєш, – Лада лише стиснула плечима й повернулася до Ілони.

Згодом всі розійшлися з Великого Дому. Лада залишилася тут разом з Ілоною, Данною та Лізою. Вони були приблизно однакового віку й кожна мала по одній дівчинці, яким було по п’ять років. Данна та Ліза, здається, були хорошими подругами, та й їхні діти, Ліла й Діна, також непогано дружили.

Вчотирьох вони мали доглядати за дітьми. По факту, робити можна було, що хочеш, тільки щоб діти були задоволені.

– Ілоно, – звернулася Лада до Ілони, – а про що це говорила твоя мати на зборах? Ви кудись вирушаєте?

– О, це довгенька історія, – усміхнулася дівчинка. – Ми знаємо спосіб, як можна повернутися на Землю.

– Невже? – Лада спочатку не повірила своїм вухам. – І який же?

– Якщо не будеш перебивати, то розповім. Загалом, ти знаєш, що ми зараз на Святій Землі, так?

– Так?

– Мама мені розповідала легенду, яку очевидно ти теж мала чути на Землі.

– Це ти про ту саму легенду?

– Мабуть, – Ілона засміялася. – Мені мати розповідала лише одну.

– Тоді говори, яку.

– Добре. Давно-давно два Священні Птахи жили в спокої та мирі на Святій Землі. В них було чимало Священних Пташенят, гарне гніздо, чудове життя. Та одного дня Священний Птах створив Землю й населив її людьми. Довгі віки священні Птахи спостерігали за Землею, вивчали людей та їхню натуру. Й вирішили Священні Птахи, що людям потрібен лідер. Створили Птахи магічну парасольку й вирішили дати її тому, хто здатен буде очолити планету. Були невдалі спроби – володарі магії, що надавала парасолька, очолювали війни або ж застосовували її за своїми потребами. Але одного дня Священні Птахи обрали того, хто насправді годен магічної парасольки. Це була королева Аріадна, згодом перша королева Землі. Вона була чудовою правителькою планети. Минали роки, парасолька передавалася від одної королеви, до наступної, а Птахи продовжували спостерігати за людством в мирі та спокої.