Розділ 10. Данило
Солодко, коли несподіванка добра. Гірко, коли вона погана. Що ж відчувати, коли ще й сам не розібрав, що із тобою раптово трапилося?
Данило страшенно тішився, що його донечці сподобалося свято та подарунки, хоча й не демонстрував цього відверто. Він звик приховувати свої почуття. Лише іноді й тільки наодинці з Яринкою дозволяв собі посміхатися та відчувати щиро. Колись таке відбувалося й у присутності дружини, та ті часи минули.
Зоряна майже не відходила від нього, немов підкреслюючи, хто стане майбутньою господинею цієї оселі. Данило пречудово усе це розумів, та не мав нічого проти. Адже вони заручені, й в недалекому майбутньому саме Зоряні доведеться приймати тут гостей та вести господарство.
Якщо судити по сьогоднішньому святі, це в неї виходить досить непогано. Все організовано пречудово — якщо не зважати на торт. Та його було зіпсовано не з її вини. До речі, про солодке.
Данило нагадав Зоряні, що майже вісімнадцята, і треба дізнатися, чи готовий торт. Не йому ж знову йти до кухні? Це виглядатиме підозріло.
Його наречена посміхнулася парі у літах, із якою вони вели бесіду, і плавною ходою пішла за лаштунки свята. Повернулася досить швидко, проте виглядала не надто задоволеною, радже сердитою. Невже щось знову не так? Хто її розгнівав цього разу? Треба буде зібрати працівників й ще раз пояснити, хто тут головний. Після нього та Яринки, звісно ж.
Данило вибачився перед співрозмовниками, взяв Зоряну під лікоть та відвів у бік.
— Все гаразд?
— Сподіваюся, — промовила Зоряна. — Не турбуйся. Якщо ця донька няньки Яринки не впорається, а таке можливо, я замовила ще один торт у весільному салоні. Вони завжди тримають один про всяк випадок.
— Весільному? Ти звідки про таке знаєш?
— А що тут дивного? Ми ж збираємося одружитися, от я й зібрала дані про всі заклади, які надають весільні послуги, щоб не витрачати зайві гроші на організатора весілля. Наймемо тільки ведучого, та й усе. Ми цілком можемо все зробити власними силами. Бачиш, яка я заощадлива?
— Я, звісно, вдячний, що ти бережеш мої кошти, та я запитував про торт?
— Господиня одного весільного салону обіцяла, що його привезуть за пів години після мого телефонного дзвінка. Познімають фігурки лебедів там, чи наречених, прикрасять кондитерськими квітами. Можуть навіть написати «Яринці». Хіба не чудово?
— Мабуть, — вголос погодився Данило, а сам підійшов до офіціанта і велів знайти П’єра. Якщо вже той намотує кола навколо Дарини, то мусить знати, чи готовий торт.
Коли у глибині будинку настінний годинник пробемкав шість разів, раптом згасло світло, а на порозі зали, де відбувалося святкування, з’явився його найкращий кухар у білосніжній уніформі. На столику-візку перед ним красувався найчарівніший торт із запаленими свічками, який тільки Данило бачив у своєму житті. Звісно, було багато красивіших, стильніших, можливо, навіть смачніших — про це він ще дізнається, та на вигляд саме цей найкраще пасував до нагоди. Він виглядав таким самим милим, як його донька.
Діти галасливо кинулися до П’єра, та Галині Петрівні вдалося зупинити їх на безпечній для торта відстані. Тепер малеча обговорювала подію, не торкаючись її руками. Залунала музика, і всі почали співати вітальну пісню. Яринка теж підспівувала, бо страшенно любила це робити. Її дзвінкий голосочок був чутний навіть крізь загальний шум.
Данило раптово відчув, як в очах закипіли сльози. Він пригадав, як чудово співала його дружина. Проте не дозволив собі слабкості на людях. Всі повинні думати, що він непробивний та суворий.
Данило підійшов ближче, щоб допомогти Яринці загасити свічки, та вона впоралася з цим сама. А потім за допомогою П’єра відрізала перший шматочок торта. Далі цією справою зайнявся кухар, а донька прибігла до тата, щоб скуштував смачненького з її тарілки. Данило спробував і був приємно вражений. Дарина виявилася чудовим кондитером.
Коли Яринка знову повернулася до компанії, Данило непомітно вийшов з зали та таки пішов до кухні — подякувати майстрині, що потішила його доньку.
Він вже здогадувався, що від Дарини можна очікувати чого завгодно, та не сподівався, що вона мало не впаде у його обійми. Варто було йому відчинити двері кухні, як Дарина тихо зойкнула та почала падати на рівній підлозі, до того ж з заплющеними очима.
Невже він так її налякав? А виглядала сміливою — аж занадто.
Варто було тендітному дівочому тілу опинитися у його руках, Данило одразу відчув бажання. Навіть два бажання. Одне — справжнє, чоловіче та дуже невчасне. Інше — ніколи не випускати цю дівчину з рук. Що станеться потім, якщо ці два хотіння раптом здійсняться, тобто поєднаються, Данило міркувати не наважився. Бо це — маячня. Він майже одружений.
Та дівчина вже розплющила очі й споглядала на нього трохи здивовано, трохи налякано, а ще трохи…
— Відпустіть мене негайно! Що ви собі дозволяєте?
Данило примусив себе спам’ятатися.
— Це замість «спасибі»?
— Я не розумію, як це сталося. Тобто, під ногами дивним чином опинилася вода, а я поспішала… Загалом, спасибі.
Вперте дівоче підборіддя стирчало догори, та щоки рум’яніли, а сама Дарина вочевидь ніяковіла під його поглядом. Вона виглядала такою милою — і зовсім йому не підходила. Ані по віку, ані по статусу.
— І тобі спасибі.
— А мені за що?
— За торт для Яринки. — «Тобі треба повертатися, Данило. Нумо». Він дістав з кишені гаманець і дістав звідти чималу купюру. — Ось. Тримай.
Дарина поглянула на його долоню так, ніби там причаїлася змія.
— Я лише допомагала матусі, — промовила вона з гідністю.
— Тобі не потрібні гроші?
— Ні, — гонорово вигукнула Дарина, та додала вже тихіше. — Насправді… Якщо чесно, то так — потрібні. Мій брат… Ні, то лише наш клопіт.
Данило поклав кошти на стіл.
#10107 в Любовні романи
#2451 в Короткий любовний роман
#3925 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 28.02.2021